ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ США
Офіс прес-секретаря
ПРОМОВА
2 червня 2023 р
Державний Секретар США Ентоні Блінкен
Мерія Гельсінкі
Гельсінкі (Фінляндія)
МЕР ВАРТІАЙНЕН: Ваші високоповажності, пані та панове, дорогі друзі, мені дуже приємно щиро вітати всіх вас у прекрасній столиці Фінляндії, Гельсінкі, і в мерії Гельсінкі. Сьогодні Гельсінкі має велику честь приймати цю особливу подію. Ми дуже вдячні, що державний секретар США Ентоні. Блінкен присутній тут, у Гельсінкі.
Гельсінкі – це місто, де гармонійно поєднуються історія, інновації, свобода та дипломатія. Наша столиця є і була ареною численних зустрічей високого рівня та політичних заходів, і ми пишаємося тим, що можемо забезпечити платформу для цього історичного моменту – тепер вперше як горда столиця нового члена НАТО.
Наразі мені дуже приємно представити вам співорганізатора заходу, доктора Міку Аалтолу, директора Фінського інституту міжнародних відносин. Дякую вам. (Оплески.)
ПАН ААЛТОЛА: Ваші високоповажності, пані та панове, це справді історичний день. Це перший випадок, коли державний секретар Сполучених Штатів стоїть на міцному гранітному ґрунті Фінляндії – члена НАТО. Візит держсекретаря Блінкена символізує нову еру у фінсько-американських відносинах наших країн, які мають давні історичні зв’язки. Ніколи раніше відносини між нашими країнами не були такими тісними.
На додаток до того, що Фінляндія та Сполучені Штати тепер є членами НАТО, вони разом працюють над вдосконаленням нашої двосторонньої оборонної співпраці. Крім того, значно зросло наше економічне співробітництво, оскільки минулого року США стали торговим партнером номер один для Фінляндії.
Хоча ми фізично розділені океаном, між нашими країнами існують зв’язки, які долають відстань. Ми стикаємося зі спільними викликами безпеці, але, важливіше є те, ми поділяємо віру в демократію, наші спільні цінності та спільні інтереси.
Жорстоке вторгнення Росії в Україну – це виклик цім цінностям. З рівнем економічної та військової підтримки, яку вони запропонували Україні, Сполучені Штати залишаються незамінною силою в Європі. США вже прокинулися, тоді як більша частина Європи ще спала, майже не занепокоєна силовими політичними іграми Росії. Лідерство США потрібне як ніколи.
Це лідерство допомагає тримати двері відкритими та ворогів на відстані, але лідерства не було б без партнерства. Партнерство – ось те, що Фінляндія запропонувала Сполученим Штатам. Фінляндія є здатним союзником і постачальником безпеки. Ми несемо свої обов’язки в нашому регіоні та за його межами, і ми прагнемо підтримувати Україну та захищати себе та цінності, які ми відстоюємо. Це зобов’язання поділяє керівництво Фінляндії, але, що ще важливіше, фінський народ.
Фінляндія визнана найменш корумпованою, найбільш егалітарною, однією з найосвіченіших і найдемократичніших країн світу. Це також найстабільніша країна в світі. У нестабільні часи ця стабільність має власну цінність. Як не дивно для багатьох фінів, Фінляндія також є найщасливішою країною в світі. Ми щороку ставимо під сумнів цей результат, але нам говорять, що все так і є. Це факт, тож наскільки ж нещасними мають бути інші, якщо ми найщасливіші. (Сміх.)
Але тепер я справді щасливий, що можу вітати на сцені державного секретаря Сполучених Штатів пана Ентоні Блінкена. (Оплески.)
ДЕРЖСЕКРЕТАР БЛІНКЕН: Дякую. Щиро дякую. І так, я давно не почувався таким щасливим, як сьогодні. (Сміх.)
Мер Вартіайнен, дякуємо вам за те, що ви прийняли нас тут, у Гельсінкі, і в цій величній ратуші.
І Міка, я дякую вам, а також всій вашій команді – всім дослідникам Фінського інституту міжнародних відносин за поглиблення наукового розуміння дипломатії, а також за збагачення публічних дебатів.
Я також радий, що сьогодні з нами мій друг і мій партнер Пекка Гаавісто. Ми дуже тісно співпрацювали протягом цього справді історичного року, і я вдячний за вашу присутність.
Вельмишановні гості! Два місяці тому я разом із нашими союзниками в Брюсселі спостерігав за тим, як над штаб-квартирою НАТО вперше замайорів прапор Фінляндії. Президент Нііністе заявив (і я цитую): «Епоха військового неприєднання Фінляндії добігає кінця. Починається нова ера».
Це була кардинальна зміна, яка здавалася немислимою трохи більше ніж роком раніше. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну кожен четвертий фін підтримував вступ країни до НАТО. Після повномасштабного вторгнення приєднання підтримали троє з чотирьох фінів.
Фінам не важко було уявити себе на місці українців. У листопаді 1939 року, коли Радянський Союз напав на Фінляндію, вони опинилися у подібній ситуації.
Як і так звана «спецоперація» президента Путіна проти України, так звана «визвольна операція» СРСР неправдиво звинуватила Фінляндію в провокуванні вторгнення.
Як і росіяни у випадку з Києвом, радянська влада була впевнена, що захопить Гельсінкі за кілька тижнів – настільки впевнена, що віддала наказ Дмитру Шостаковичу написати музику для параду перемоги ще до початку Зимової війни.
Подібно до Путіна в Україні, коли Сталін не зміг подолати запеклий і рішучий опір фінів, він перейшов до стратегії терору, спалюючи цілі села та розбомбивши стільки лікарень з повітря, що фіни вдалися до маскування знаків Червоного Хреста на дахах.
Як і мільйони українських біженців сьогодні, сотні тисяч фінів були вигнані зі своїх домівок у результаті радянського вторгнення. Серед них двоє дітей — Піркко і Генрі, чиї сім’ї евакуювалися зі своїх домівок у Карелії, – мати і батько мера міста Гельсінкі, який люб‘язно нас прийняв.
Для багатьох фінів паралелі між 1939 і 2022 роками стали вражаючими. Вони зачіпають за живе. І фіни мають рацію.
Вони розуміли, що якщо Росія порушить основні принципи Статуту ООН – суверенітет, територіальну цілісність, незалежність – якщо вони зроблять це в Україні, це також поставить під загрозу їхній власний мир і безпеку.
Ми теж це зрозуміли. Ось чому протягом 2021 року, коли Росія посилювала свої загрози Києву та стягувала все більше військ, танків і літаків до кордонів України, ми докладали всіх зусиль, щоб змусити Москву усунути ескалацію сфабрикованої кризи та вирішити свої проблеми шляхом дипломатії.
Президент Байден сказав президенту Путіну, що ми готові обговорити наші взаємні виклики безпеки – повідомлення, яке я неодноразово підтверджував – у тому числі особисто, в розмовах із міністром закордонних справ Лавровим. Ми запропонували письмові пропозиції щодо зниження напруги. Разом із нашими союзниками та партнерами ми використовували всі форуми, щоб спробувати запобігти війні, від Ради НАТО-Росія до ОБСЄ, від ООН до наших прямих каналів.
У рамках цих зобов’язань ми накреслили для Москви два можливі шляхи: шлях дипломатії, який міг би привести до більшої безпеки для України, для Росії, для всієї Європи; або шлях агресії, який мав би тяжкі наслідки для російського уряду.
Президент Байден чітко дав зрозуміти, що незалежно від того, який шлях обере президент Путін, ми будемо готові до нього. І якби Росія вибрала війну, ми б зробили три речі: підтримали Україну, наклали серйозні витрати на Росію та зміцнили НАТО, одночасно згуртовуючи наших союзників і партнерів навколо цих цілей.
Коли грозові хмари згущувалися, ми нарощували військову, економічну та гуманітарну допомогу Україні. Спочатку в серпні 2021 року, а потім у грудні ми відправили військову техніку для зміцнення оборони України, зокрема «Джавеліни» та «Стінгери». І ми направили групу з Кіберкомандування США, щоб допомогти Україні зміцнити її енергосистему та іншу критичну інфраструктуру проти кібератак.
Ми підготували безпрецедентний набір санкцій, заходів експортного контролю, інші економічні витрати, щоб Росія в разі повномасштабного вторгнення стикнулася з серйозними та негайними наслідками.
Ми вжили заходів, щоб не залишити сумнівів у тому, що ми та наші союзники дотримуватимемося свого зобов’язання захищати кожен дюйм території НАТО.
І ми невпинно працювали над тим, щоб згуртувати союзників і партнерів навколо допомоги Україні в самозахисті та перешкодити Путіну в досягненні його стратегічних цілях.
З першого дня на посаді президента Байден зосереджувався на відбудові та активізації альянсів і партнерств Америки, знаючи, що ми сильніші, коли працюємо разом з тими, хто поділяє наші інтереси та наші цінності.
Напередодні вторгнення Росії ми продемонстрували силу цього партнерства – координуючи наше планування та стратегію потенційного вторгнення з НАТО, ЄС, країнами “Великої сімки” та іншими союзниками та партнерами з усього світу.
Протягом тих доленосних тижнів у січні та лютому 2022 року стало зрозуміло, що жодні дипломатичні зусилля не змінять позицію президента Путіна. Він обрав війну.
І ось 17 лютого 2022 року я виступив перед Радою Безпеки ООН, щоб попередити світ, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну неминуче.
Я окреслив подальші кроки Росії, яка спочатку вигадає привід, а потім застосує ракети, танки, війська, кібератаки, щоб завдати удару по заздалегідь визначеним цілям, зокрема по Києву, з метою повалення демократично обраного уряду України та видалення України як незалежної країни з географічної карти.
Ми чекали й сподівалися на те, що можемо бути неправі.
На жаль, ми були праві. Через тиждень після мого попередження у Раді безпеки президент Путін здійснив вторгнення. Українці всіх станів – воїни й громадяни, чоловіки й жінки, молоді й старі – мужньо захищали свій народ.
І Сполучені Штати діяли швидко, рішуче та в унісон із союзниками та партнерами, щоб зробити саме те, що ми пообіцяли: підтримати Україну, накласти витрати на Росію, зміцнити НАТО – і все це з нашими союзниками та партнерами.
І з нашою колективною підтримкою Україна зробила те, що обіцяла: захистила свою територію, свою незалежність, свою демократію.
Сьогодні я хочу висвітлити цю та багато інших причин, через які загарбницька війна Путіна проти України стала стратегічною невдачею, значно зменшивши міць Росії, її інтереси та вплив на багато років уперед. І я також поділюся нашим баченням шляху до справедливого та міцного миру.
Коли ви поглянете на довгострокові стратегічні цілі та завдання президента Путіна, у вас не залишиться сумнівів: Росія сьогодні у значно гіршому стані, ніж до її повномасштабного вторгнення в Україну – у військовому, економічному та геополітичному планах.
Там, де Путін прагнув продемонструвати силу, він виявив слабкість. Там, де він намагався розділити, він об’єднав. Те, що він намагався запобігти, він прискорив. Такий результат не випадковий. Це прямий наслідок мужності та солідарності українського народу та цілеспрямованих, рішучих і швидких дій, які ми та наші партнери вжили для підтримки України.
По-перше, протягом багатьох років президент Путін намагався послабити і розділити НАТО, стверджуючи, що Альянс становить загрозу для Росії. Фактично, до того, як Росія вторглася в Крим і східну Україну в 2014 році, позиція НАТО відображала спільне переконання, що конфлікт в Європі малоймовірний. Після закінчення холодної війни Сполучені Штати значно скоротили свої сили в Європі – з 315 тис. у 1989 році до 61 тис. на кінець 2013 року. Витрати багатьох європейських країн на оборону скорочувалися роками. У стратегічній доктрині НАТО Росія згадувалася як партнер.
Після вторгнення Росії в Крим і Донбас у 2014 році ситуація почала змінюватися. У відповідь на агресію Росії союзники зобов’язалися витрачати два відсотки ВВП на оборону та розгорнули нові сили на східному фланзі НАТО. Після повномасштабного вторгнення Росії альянс прискорив свою трансформацію – не для того, щоб становити загрозу чи тому, що НАТО прагне конфлікту. НАТО завжди був – і завжди буде – оборонним альянсом. Але російська агресія, погрози, брязкання ядерною зброєю змусили нас посилити стримування та оборону.
Через кілька годин після повномасштабного вторгнення ми активували Сили оборонного реагування НАТО. У наступні тижні кілька членів альянсу, зокрема Сполучене Королівство, Німеччина, Нідерланди, Данія, Іспанія, Франція швидко надіслали війська, літаки та кораблі для посилення східного флангу НАТО. Ми вдвічі збільшили кількість кораблів, які патрулюють Північне і Балтійське моря, вдвічі збільшили кількість бойових груп у регіоні. Сполучені Штати вперше встановили свою постійну військову присутність у Польщі. І, звичайно, до НАТО в якості 31-го члена приєдналася Фінляндія, а 32-м незабаром стане Швеція.
Ми прямуємо до саміту НАТО у Вільнюсі, і наше спільне послання буде чітким: союзники по НАТО віддані посиленому стримуванню та обороні, збільшеним та розумнішим видаткам на оборону, поглибленню зв’язків з індо-тихоокеанськими партнерами. Двері НАТО, як і раніше, відкриті для нових членів, і вони залишатимуться відкритими.
Вторгнення Росії також змусило Європейський Союз зробити більше – і більше разом зі Сполученими Штатами та НАТО – ніж будь-коли раніше. ЄС та його країни-члени надали Україні військову, економічну та гуманітарну допомогу на суму понад 75 мільярдів доларів. Вона включає 18 мільярдів доларів на допомогу у сфері безпеки – від систем протиповітряної оборони до танків «Леопард» і боєприпасів. Тісно співпрацюючи зі США, Великою Британією та іншими партнерами, ЄС запровадив свої найамбітніші санкції за всю історію, заблокувавши доступ Росії до більше половини її суверенних активів. А європейські країни прийняли понад 8 мільйонів українських біженців, більшість із яких не лише отримали доступ до державних послуг, а й право на роботу та навчання.
По-друге, десятиліттями Москва працювала над поглибленням залежності Європи від російської нафти та газу. Після повномасштабного вторгнення президента Путіна Європа зробила швидкий і рішучий поворот від російської енергетики. Берлін негайно скасував «Північний потік-2», який мав подвоїти потік російського газу до Німеччини.
До вторгнення Путіна європейські країни імпортували 37 відсотків природного газу з Росії. Менш ніж за рік Європа скоротила цей показник більш ніж наполовину. У 2022 році країни ЄС виробили рекордну одну п’яту своєї електроенергії за допомогою вітру та сонця – це більше електроенергії, ніж ЄС виробив за допомогою вугілля, газу чи будь-якого іншого джерела енергії. Сполучені Штати, зі свого боку, більш ніж подвоїли наше постачання газу до Європи, а наші азіатські союзники – Японія та Республіка Корея – також активізували постачання до Європи.
Тим часом обмеження цін на нафту, яке встановили ми та наші партнери з країн «Великої сімки», утримало російські енергоносії на світовому ринку, водночас різко скоротивши російські прибутки від них. За рік після вторгнення обсяг прибутків Росії від нафти впав на 43 відсотки. Податкові надходження російського уряду від нафти і газу впали майже на дві третини. І Москва не поверне втрачені ринки в Європі.
По-третє, президент Путін витратив два десятиліття на те, щоб перетворити російську армію на сучасну силу з передовою зброєю, спрощеним командуванням і добре навченими, добре оснащеними солдатами. Кремль часто заявляв, що має другу за силою армію у світі, і багато хто в це вірив. Сьогодні багато хто вважає російську армію другою за міццю після України. Її обладнання, технології, лідерство, війська, стратегія, тактика та моральний дух є прикладом невдачі для інших – навіть тоді, коли Москва завдає руйнівної, невибіркової та безпідставної шкоди Україні та українцям.
За оцінками, лише за останні шість місяців Росія зазнала понад 100 тис. втрат, у той час як Путін кидає росіян хвиля за хвилею у створену ним м’ясорубку.
Тим часом санкції та експортний контроль, запроваджені Сполученими Штатами, Європейським Союзом та іншими партнерами по всьому світу, завдали серйозної шкоди російській військовій машині та оборонному експорту, відкинувши їх на роки назад. Глобальні оборонні партнери та замовники Росії вже не можуть розраховувати на обіцяні замовлення, не кажучи вже про запчастини. І оскільки вони стають свідками поразок Росії на полі бою, вони все частіше відмовляються мати з нею справу.
По-четверте, президент Путін хотів розбудувати Росію як глобальну економічну державу. Його вторгнення закріпило його тривалу неспроможність диверсифікувати економіку Росії, зміцнити її людський капітал, повністю інтегрувати країну у світову економіку. Сьогодні російська економіка є тінню того, чим вона була, і невеликою часткою того, чим вона могла б стати, якби Путін інвестував у технології та інновації, а не в зброю та війну.
Золоті резерви Росії скоротилися більш ніж вдвічі, як і прибутки від державних підприємств. З початку вторгнення понад 1700 іноземних компаній скоротили, призупинили або припинили діяльність у Росії. Це десятки тисяч втрачених робочих місць, величезний відтік іноземних експертів і мільярди доларів втрачених доходів для Кремля.
З Росії виїхало близько мільйона людей, у тому числі багато провідних ІТ-фахівців країни, підприємців, інженерів, лікарів, професорів, журналістів, науковців. Безліч художників, письменників, режисерів, музикантів також емігрували, тому що не бачать майбутнього для себе в країні, де вони не можуть вільно висловлюватися.
По-п’яте, президент Путін доклав значних зусиль, щоб показати, що Росія може бути цінним партнером Китаю. Напередодні вторгнення Пекін і Москва оголосили «безмежне» партнерство. Через вісімнадцять місяців вторгнення це двостороннє партнерство виглядає дедалі більш одностороннім. Агресія Путіна та перетворення стратегічної залежності від Росії на своєрідну зброю стали тривожним дзвінком для урядів у всьому світі, спонукаючи докласти зусиль для зменшення ризиків. І разом Сполучені Штати та наші партнери вживають заходів для зменшення цієї вразливості, починаючи від побудови більш стійких критично важливих ланцюжків поставок до зміцнення наших спільних інструментів протидії економічному примусу.
Отже, агресія Росії не відволікала нас від вирішення викликів в Індо-Тихоокеанському регіоні. Це фактично загострило нашу увагу на них. І наша підтримка України не послабила наші можливості протистояти потенційним загрозам з боку Китаю чи будь-кого іншого – вона їх зміцнила. І ми вважаємо, що Пекін помічає, що світ не наляканий сильним порушенням Статуту ООН, а згуртувався, щоб його захистити.
По-шосте, до війни президент Путін регулярно використовував вплив Росії в міжнародних організаціях, щоб спробувати послабити Статут ООН. Сьогодні Росія як ніколи ізольована на світовій арені. Щонайменше 140 країн – дві третини держав-членів ООН – неодноразово голосували на Генеральній Асамблеї ООН за підтвердження суверенітету та територіальної цілісності України, за неприйняття спроб Путіна незаконно анексувати українську територію, за засудження агресії та звірств Росії та заклик за мир, який відповідає принципам Статуту Організації Об’єднаних Націй. Уряди Заходу і Сходу, Півночі і Півдня проголосували за виключення Росії з багатьох установ – від Ради ООН з прав людини до Міжнародної організації цивільної авіації. Російські кандидати один за одним програвали вибори на ключові місця в міжнародних установах – від правління ЮНІСЕФ до керівництва агентства ООН, що відповідає за інформаційні та комунікаційні технології (ITU).
Кожен докір і втрата для Москви – це не тільки голосування проти агресії Росії, це голосування за основні принципи Статуту ООН. І країни з усіх куточків світу підтримують зусилля: спрямовані на те: щоб притягнути Росію до відповідальності за її воєнні злочини та злочини проти людяності, від створення спеціальної комісії ООН для документування злочинів і порушень прав людини, скоєних під час російської війни, до сприяння розслідуванням прокуратури в Україні та в Міжнародному кримінальному суді.
По-сьоме, президент Путін роками намагався відокремити Захід від решти, стверджуючи, що Росія просуває найкращі інтереси країн, що розвиваються. Сьогодні через відкрите проголошення своїх імперських амбіцій і використання продовольства та палива як зброї, президент Путін зменшив російський вплив на всіх континентах. Зусилля Путіна відновити багатовікову імперію нагадали кожній нації, яка пережила колоніальне панування та репресії, про власний біль. Він також посилив економічні труднощі, які вже зазнали багато країн через COVID та зміну клімату, відрізавши українське зерно від світових ринків, піднявши всюди вартість продуктів харчування та палива.
На противагу цьому, вирішуючи один глобальний виклик за іншим, Сполучені Штати та наші партнери довели, що наша зосередженість на Україні не відволікатиме нас від роботи над покращенням життя людей у всьому світі та подолання каскадних витрат російської агресії.
Наша безпрецедентна екстрена продовольча допомога не дала мільйонам людей померти від голоду. Лише минулого року Сполучені Штати надали продовольчої допомоги на 13,5 мільярдів доларів. А Сполучені Штати зараз фінансують більше половини бюджету Всесвітньої продовольчої програми ООН. Росія ж фінансує менше одного відсотка.
Ми підтримали угоду, досягнуту Генеральним секретарем ООН Гутеррішем і Туреччиною, щоб порушити панування над українським зерном, дозволивши вивезти з України 29 мільйонів тон продовольства людям у всьому світі. Це включає 8 мільйонів тон пшениці, що еквівалентно приблизно 16 мільярдам буханців хліба.
Разом із союзниками та партнерами ми мобілізуємо сотні мільярдів доларів для фінансування високоякісної інфраструктури в країнах, де вона найбільше потрібна, і будуємо її прозоро та з користю для довкілля; це розширює можливості місцевих працівників і громад.
Ми зміцнюємо глобальну безпеку охорони здоров’я, починаючи від навчання півмільйона медичних працівників у нашій півкулі, в Америці, до допомоги фармацевтичній компанії Moderna завершити плани щодо будівництва в Кенії першого заводу з виробництва мРНК-вакцин в Африці.
Ми знову і знову демонструємо, хто підживлює глобальні проблеми, а хто їх вирішує.
Нарешті, основною метою президента Путіна – справді, його одержимістю – було знищити саму ідею України – її ідентичності, її людей, її культури, її державності, її території. Але і тут дії Путіна призвели до протилежного ефекту. Ніхто не зробив для зміцнення національної ідентичності України більше, ніж той, хто намагався її знищити. Ніхто не зробив більше для поглиблення єдності та солідарності українців. Ніхто не зробив більше для посилення рішучості українців писати своє майбутнє на власних умовах.
Україна ніколи не буде Росією. Україна залишається якою вона є – суверенна, незалежна, твердо розпоряджається своєю долею. У цій – головній меті Путіна – він зазнав найбільшої невдачі.
Президент Путін постійно заявляє, що Сполучені Штати, Європа та країни, які підтримують Україну, прагнуть перемогти або знищити Росію, повалити її уряд, стримати її народ. Це неправда. Ми не прагнемо повалення російського уряду і ніколи не прагнули. Майбутнє Росії вирішують росіяни.
Ми не сперечаємося з російським народом, який не мав голосу в розв’язуванні цієї трагічної війни. Ми нарікаємо, що Путін посилає десятки тисяч росіян на смерть у війні, яку він міг би закінчити зараз, якби забажав, і завдає руйнівного впливу на економіку Росії та її перспективи. Дійсно, слід запитати: як війна Путіна покращила життя, засоби до існування або перспективи звичайних громадян Росії?
Усе, що ми, наші союзники та партнери робимо у відповідь на вторгнення Путіна, має ту ж саму мету: допомогти Україні захистити свій суверенітет, територіальну цілісність і незалежність, а також відстоювати міжнародні правила та принципи, яким загрожує триваюча війна Путіна.
Дозвольте мені сказати це прямо російському народу: Сполучені Штати не є вашим ворогом. Після мирного завершення холодної війни ми мали спільну надію, що Росія вийде в світле майбутнє, вільна та відкрита, повністю інтегрована зі світом. Понад 30 років ми працювали над встановленням стабільних відносин співпраці з Москвою, тому що ми вірили, що мирна, безпечна та процвітаюча Росія відповідає інтересам Америки – справді, інтересам усього світу. Ми віримо в це й сьогодні.
Ми не можемо вибрати ваше майбутнє за вас, і ми не будемо намагатися це зробити. Але ми також не дозволимо президенту Путіну нав’язувати свою волю іншим націям. Москва повинна ставитися до незалежності, суверенітету, територіальної цілісності своїх сусідів з тією ж повагою, якої вона вимагає від Росії.
Тепер, як я чітко сказав, фактично за всіма показниками вторгнення президента Путіна в Україну було стратегічним провалом. І хоча Путіну не вдалося досягти своїх цілей, він не відмовився від них. Він переконаний, що може просто пережити Україну та її прихильників, посилаючи на смерть все більше росіян, завдаючи все більше страждань мирному населенню України. Він вважає, що навіть якщо він програє коротку гру, він все одно може виграти довгу партію. У цьому Путін теж помиляється.
Сполучені Штати разом із нашими союзниками та партнерами твердо налаштовані підтримувати оборону України сьогодні, завтра, скільки завгодно. А в Америці ця підтримка є двопартійною. І саме тому, що ми не маємо ілюзій щодо прагнень Путіна, ми віримо, що необхідною умовою для змістовної дипломатії та справжнього миру є сильніша Україна, здатна стримувати будь-яку майбутню агресію та захищатися від неї.
Навколо цієї роботи ми зібрали потужну команду. Під керівництвом міністра оборони Остіна понад 50 країн співпрацюють через Контактну групу з питань оборони України. І ми керуємо силою нашого прикладу, надаючи десятки мільярдів доларів на безпекову допомогу Україні з потужною та непохитною підтримкою з обох сторін в нашому Конгресі.
Сьогодні Америка та наші союзники та партнери допомагають задовольнити потреби України на нинішньому полі бою, водночас розвиваючи сили, які можуть стримувати та захищати від агресії протягом багатьох років. Це означає допомогу у побудові української армії майбутнього з довгостроковим фінансуванням, потужними військово-повітряними силами, зосередженими на сучасних бойових літаках, інтегрованою мережею протиповітряної та протиракетної оборони, сучасними танками та бронетехнікою, національною спроможністю виробляти боєприпаси та проводити навчання та забезпечення утримання сил і засобів у боєготовності.
Це також означає, що питання членства України в НАТО будуть вирішувати члени Альянсу та Україна, а не Росія. Шлях до миру буде прокладений не лише довгостроковою військовою силою України, але й силою її економіки та демократії. Це є серцевиною нашого бачення шляху вперед: Україна має не лише вижити, вона має процвітати. Щоб бути достатньо сильною, щоб стримувати та захищатися від агресорів за межами своїх кордонів, Україні потрібна жива, процвітаюча демократія в її межах.
Це той шлях, за який проголосував український народ, коли він здобув незалежність у 1991 році. Це вибір, який він відстоював на Майдані у 2004 році та знову у 2013 році: вільне та відкрите суспільство з повною повагою до прав людини та верховенства права, інтегроване з Європою, де всі українці мають гідність і можливість повністю реалізувати свій потенціал – і де уряд реагує на потреби свого народу, а не на потреби корисливих інтересів та еліт.
Ми прагнемо працювати з союзниками та партнерами, щоб допомогти українцям втілити їх бачення в реальність. Ми не лише допоможемо Україні відновити її економіку, але й переосмислимо її, створивши нові галузі промисловості, торговельні шляхи, ланцюжки поставок, пов’язані з Європою та ринками по всьому світу. Ми продовжуватимемо підтримувати незалежні антикорупційні органи України, вільну та активну пресу, організації громадянського суспільства. Ми допоможемо Україні повністю відремонтувати її енергетичну мережу, більше половини якої знищила Росія, і зробити це таким чином, щоб вона була чистішою, стійкішою та більш інтегрованою з сусідами, щоб одного дня Україна могла стати експортером енергії.
Посилення інтеграції України в Європу є життєво важливим для всіх цих зусиль. Київ зробив величезний крок у цьому напрямку в червні минулого року, коли Союз формально надав Україні статус кандидата в ЄС. І Київ працює над досягненням покажчиків ЄС, навіть борючись за своє виживання.
Інвестиції в силу України – не за рахунок дипломатії. Це відкриває шлях для дипломатії. Президент Зеленський неодноразово говорив, що дипломатія є єдиним способом покласти край цій війні, і ми погоджуємося з цим. У грудні він висунув бачення справедливого та тривалого миру. Замість того, щоб взяти участь у цій пропозиції чи навіть запропонувати свою власну пропозицію, президент Путін сказав, що немає про що говорити, поки Україна не прийме, цитую, «нові територіальні реалії» – іншими словами, не погодиться на захоплення Росією 20 відсотків території України. Путін провів зиму, намагаючись до смерті заморозити українських мирних жителів, а потім весну, намагаючись розбомбити їх вщент. День за днем Росія обрушує ракети та безпілотники на українські житлові будинки, школи, лікарні.
Тепер, на відстані, легко заціпеніти перед цими та іншими російськими звірствами, як-от удар безпілотника минулого тижня по медичній клініці в Дніпрі, внаслідок якого загинули чотири людини, у тому числі лікарі; або 17 ударів по Києву тільки в травні, багато з яких з використанням гіперзвукових ракет; або ракетний обстріл міста Умань у квітні – за сотні миль від лінії фронту – під час якого загинуло 23 мирних жителя. Ракетний удар влучив у кілька житлових будинків в Умані ще до світанку. В одному з таких будинків батько Дмитро помчав до кімнати, де спали його діти – Кирило, 17 років; Софія, 11 років. Але коли він відкрив двері до їхньої спальні, там не було місця, тільки вогонь і дим. Його дітей не стало. Ще два безвинних життя знищені. Двоє з шести дітей, яких Росія вбила одним ударом. Двоє з тисяч українських дітей, загиблих внаслідок російсько-загарбницької війни. Тисячі інших були поранені, а тисячі інших були викрадені Росією з їхніх сімей і передані російським родинам. Мільйони були переміщені. Усі вони належать до покоління українських дітей, тероризованих, травмованих, уражених агресивною війною Путіна, і всі вони нагадують нам, чому українці так віддано захищають свою націю і чому вони заслуговують – заслуговують – на справедливий і міцний мир.
Тепер деякі стверджують, що якби Сполучені Штати справді хотіли миру, ми припинили б підтримувати Україну, а тоді, якби Україна справді хотіла покласти край війні, вона б просто скоротила свої втрати та відмовилася від п’ятої частини своєї території, яку Росія незаконно окупувала. Давайте пограємо в це на хвилину. Які сусіди Росії почуватимуться впевненими у власному суверенітеті та територіальній цілісності, якщо нагородою за агресію Путіна стане п’ята частина території України?
І якщо вже казати про це, як будь-яка країна, яка живе поруч із хуліганом, з історією погроз і агресії, почуватиметься у безпеці в межах власних кордонів? Який урок засвоять інші потенційні агресори в усьому світі, якщо Путіну дозволять безкарно порушувати основний принцип Статуту ООН? А як часто в історії агресори, які захопили всю чи частину сусідньої країни, задовольнялися й зупинялися на цьому? Коли це колись задовольняло Володимира Путіна?
Сполучені Штати співпрацюють з Україною, союзниками та партнерами по всьому світу, щоб досягти консенсусу щодо ключових елементів справедливого та міцного миру. Щоб було зрозуміло, Сполучені Штати вітають будь-яку ініціативу, яка допомагає залучити президента Путіна до переговорів і брати участь у змістовній дипломатії. Ми підтримуватимемо зусилля – Бразилії, Китаю чи будь-якої іншої країни – якщо вони допоможуть знайти шлях до справедливого та тривалого миру, який відповідає принципам Статуту Організації Об’єднаних Націй.
Ось що це означає.
Справедливий і міцний мир повинен підтримувати Статут ООН і затверджувати принципи суверенітету, територіальної цілісності та незалежності.
Справедливий і міцний мир вимагає повної участі та згоди України – нічого про Україну без України.
Справедливий і міцний мир має сприяти відбудові та відновленню України, а Росія сплатить свою частку за це.
Справедливий і міцний мир має стосуватися як відповідальності, так і примирення.
Справедливий і міцний мир може відкрити шлях до пом’якшення санкцій, пов’язаних із конкретними діями, особливо з виведенням військ. Справедливий і міцний мир має покласти край агресивній війні Росії.
Тепер, протягом найближчих тижнів і місяців, деякі країни закликатимуть до припинення вогню. І на перший погляд це звучить розумно – навіть привабливо. Зрештою, хто не хоче, щоб ворогуючі сторони склали зброю? Хто не хоче, щоб вбивства припинилися?
Але припинення вогню, яке просто заморожує поточні лінії бойових дій на місці та дозволяє Путіну консолідувати контроль над територією, яку він захопив, а потім відпочити, переозброїтися та знову атакувати, – це не справедливий і міцний мир. Це потьомкінський мир. Це узаконило б захоплення території Росією. Це винагородить агресора і покарає жертву.
Якщо і коли Росія буде готова прагнути до справжнього миру, Сполучені Штати дадуть відповідь спільно з Україною та іншими союзниками та партнерами по всьому світу. І разом з Україною, союзниками та партнерами ми будемо готові до ширшого обговорення європейської безпеки, яке сприятиме стабільності та прозорості та зменшуватиме вірогідність майбутніх конфліктів.
У наступні тижні та місяці Сполучені Штати продовжуватимуть працювати з Україною, з нашими союзниками та партнерами – і будь-якими сторонами, які віддані підтримці справедливого та тривалого миру на основі цих принципів.
4 квітня 1949 року, за 74 роки до вступу Фінляндії в НАТО, початкові члени Альянсу зібралися у Вашингтоні, щоб підписати установчий договір. Президент Трумен попередив групу, я цитую: «Ми не можемо досягти успіху, якщо постійний страх перед агресією переслідує наш народ, який обтяжений витратами на підготовку кожної з своїх країн до нападу. [Ми] сподіваємось створити щит проти агресії та страху перед агресією – оплот, який дозволить нам продовжувати справжню справу … досягнення повнішого та щасливішого життя для всіх наших громадян».
Так само і сьогодні. Жодна нація – ні Україна, ні Сполучені Штати, ні Фінляндія, ні Швеція, ні будь-яка інша країна не може дати допомогу своїм людям, якщо вона живе в постійному страху перед агресією. Ось чому ми всі зацікавлені в тому, щоб агресивна війна президента Путіна проти України й надалі була стратегічною невдачею.
У своєму новорічному зверненні до фінського народу президент Нііністе назвав одну з фундаментальних вад плану президента Путіна щодо швидкого завоювання України – ваду, яка також прирекла план Сталіна щодо швидкого завоювання Фінляндії. Як сказав президент Нііністе (я цитую): «Як лідери країни під авторитарним правлінням, Сталін і Путін не визнали… . . що люди, які живуть у вільній країні, мають власну волю та переконання. І що нація, яка працює разом, становить величезну силу».
У фінів є слово на означення цього шаленого поєднання волі та рішучості: sisu. І вони визнають sisu в боротьбі українців сьогодні. І коли такий вільний народ, як українці, має за спиною підтримку вільних націй у всьому світі – націй, які визнають свою долю та свободу – їхні права та безпека нерозривно пов’язані, сила, якою вони володіють, є не просто величезною. Її не зупинити.
Щиро дякую. (Оплески.)
###
