ВІЦЕ-ПРЕЗИДЕНТ: Дякую вам. Хотів би я сказати, що цими телефонними розмовами я вирішив всі проблеми. Але ні, не вирішив.
Пані та панове, як сказав сьогодні Голова, шість років тому я стояв тут, і в першій великій зовнішньополітичній заяві нашої адміністрації я говорив про «перезавантаження». Сьогодні я тут, щоб говорити про необхідність відновити – не тільки перезавантажити – відновити основоположний принцип Європи – цілісної і вільної. Це – поважання недоторканості кордонів; відсутність сфер впливу; і суверенне право кожної нації обирати свої власні союзи.
Європа – це не просто дім наших найближчих союзників. Європа, всі ви, – це наріжний камінь взаємодії Сполучених Штатів з іншими частинами світу. Дозвольте повторити, що Європа є наріжним каменем діяльності США в усьому світі.
Ви – партнери Америки не тільки з точки зору «останньої надії», але першої – коли проблеми виникають в Європі та інших частинах світу.
Відтоді як я вперше відвідав цю конференцію в 1980 році, разом ми добилися чудових успіхів на шляху до втілення мрії про цілісну, вільну й мирну Європу – об’єднана Німеччина в серці Європейського Союзу, заснована на сміливому постулаті, що країни не повинні повторювати конфлікти минулого; в Східній і Центральній Європі, шлях – коротший, ніж одне покоління – від поневолених народів до вільних і успішних демократичних суспільств.
Разом ми розширили спільноту Євроатлантичного Альянсу від Прибалтики до Чорного моря, охопивши ще більше народів у взаємопов’язану мережу демократичного управління, комерції й торгівлі.
Разом ми вивчали у дусі справжньої доброї волі перспективу включення Росії в цю спільноту демократичних країн і відкритих суспільств; або, принаймні, встановлення – хоча б – конструктивних відносин з Росією.
Шість років тому з цієї трибуни я сказав, цитую: «Перефразовуючи президента Обаму, час натиснути на кнопку перезавантаження і реінвестувати в ті сфери, в яких ми можемо і повинні працювати разом з Росією».
Це всі пам’ятають. Але не часто повторюють, що я сказав далі: «Ми також не визнаватимемо будь-яку країну, яка має сферу впливу». «Ми дотримуватимемося думки, що суверенні держави мають право приймати свої рішення і вибирати собі союзників».
Я тоді говорив серйозно, і саме це Америка має на увазі, коли я повторюю це тепер.
Як сказав сьогодні вранці посол, щойно ми натиснули кнопку перезавантаження 2009 року, у період до 2012 року ми домоглися значних результатів у співпраці з Росією в питаннях просування наших спільних інтересів, і я б сказав, інтересів Європи – новий Договір про СНО, яким скорочено стратегічні ядерні озброєння на третину; життєво важливий маршрут постачання для військ коаліції з і до Афганістану; резолюції в Раді Безпеки ООН, які «тиснули» на Північну Корею та Іран і уможливили серйозні ядерні переговори в Тегерані, які тривають просто зараз.
Всі ми «інвестували» в ту Росію, якою, як ми сподівалися – і досі сподіваємося, – вона колись стане: інтегровану у світову економіку; багатшу, більш зацікавлену в міжнародному порядку.
Саме в цьому дусі ми підтримали створення Ради Росія-НАТО і вступ Росії до багатьох інших установ – від Ради Європи до СОТ. На жаль, і я підкреслюю – на жаль, як зазначила канцлер сьогодні вранці, президент Путін обрав інший шлях.
Ми бачили, хоча не це ми хотіли би бачити, посилення репресій в країні, в тому числі варварську практику використання психіатричних установ для придушення інакомислення, бачили мовчання матерів солдатів, дислокованих на території України; нехтування правом сусідів Росії обирати своє майбутнє; неповагу до суверенності, територіальної цілісності України, але можу також додати, Грузії та Молдови; зневагу до власних зобов’язань Росії, зроблених в Гельсінкі, Парижі, Будапешті.
Внаслідок цих виборів пана Путіна світ виглядає інакше, ніж коли я виступав у Мюнхені не тільки шість років тому, але ще два роки тому.
Наразі Америка і Європа проходять випробування. Президент Путін повинен зрозуміти, що, оскільки він змінився, змінився і наш фокус уваги. Ми перейшли від перезавантаження цих важливих відносин до відновлення основоположних принципів, на яких базуються європейські свободи і стабільність. І я скажу знову: незмінні кордони, жодних сфер впливу, суверенне право вибирати союзи. Я не можу повторювати це знову і знову.
Як заявила сьогодні вранці канцлер, аби захистити ці важливі принципи, ми повинні серьйозно зосереджуватися на великих загрозах для цілісної, вільної і мирної Європи.
Хочу звернути увагу на три з цих загроз. Перша – спроба підірвати суверенітет України; друга – використання корупції як інструмента для спроби зруйнувати уряди; і третя – використання енергії як інструмента тиску.
В першу чергу, ми повинні залишатися рішучими і єдиними в нашій підтримці України, як сказала сьогодні канцлер. Події в Україні резонуватимуть далеко за її межами. Це має значення для всіх – не лише в Європі, але й в усьому світі – всіх, хто може стати об’єктом агресії; для всіх країн, які очікують від Росії дотримання домовленостей, підписаних нею, будь то угоди в рамках Організації Об’єднаних Націй, будапештський меморандум або навіть мінські домовленості.
Разом ми домовилися, що країни вже ніколи не зможуть перекроїти карту Європи силою. Саме це ми заявили. Саме це ви всі заявили. Саме це ми заявили. Я відвідував Україну багато разів – тричі минулого року Я спілкувався з чоловіками і жінками, які не побоялися куль снайперів на Майдані, так само, як і багато хто з вас. Їх мужність дала Україні шанс залишити позаду свою історію і новітню історію корупції і, нарешті, побудувати справжню демократію, якої ще досі не було – не на словах, а на ділі; економіку, що вже не пронизана корупцією, олігархами, які стоять вище закону.
Це не легко. Це важкий перехід, як багато хто з вас знає, тому що деякі з вас теж проходили цей перехідний період. Але допоки українці вірять у цей проект, ми повинні вірити з ними. Ми вже продемонстрували силу нашої єдності.
Подумайте: Росія безуспішно намагалася зупинити українців від проведення найвільніших і найчесніших виборів в їх історії, але ж вони відбулися. Росія прагнула розділити Україну на схід і заход, але українці більш об’єднані як нація, від Львова до Харкова, ніж будь-коли, я б сказав, за останні 25 років, незважаючи на бандитів, яких підтримувала Росія для розпалення насильства на Донбасі. Росія прагнула приховати правду про своїх маленьких зелених чоловічків і значну кількість танків, яких їм було надано, яких саме вона їм надала. Але ми представили вам незаперечні докази того, що вони існують. Ви бачили фотографії.
Але ми також показали, що вони роблять для всього світу. Все це тому, що Росія прагнула блокувати Угоду про асоціацію України з Європейським Союзом. Ця угода, яка закріплює європейське майбутнє України, все одно була підписана і ратифікована багатьма з вас, присутніми тут.
І Росія повинна зрозуміти, що допоки вона йтиме своїм нинішнім курсом, Сполучені Штати, і, дасть Бог, вся Європа і міжнародне співтовариство будуть продовжувати накладати витрати за порушення нею основоположних міжнародних норм.
Канцлер Меркель і президент Олланд щойно відвідали Київ, а потім Москву з метою продовжити пошук дипломатичного вирішення цього конфлікту. Президент і я згодні з тим, що ми повинні докласти всіх зусиль, аби врятувати життя людей і врегулювати конфлікт мирним шляхом. Як заявила сьогодні канцлер Меркель, варто спробувати. Спроба того варта.
Але ми повинні оцінювати чинні угоди – мінські – або будь-які майбутні домовленості з Росією через призму дій, до яких Росія вдається, а не за паперами, які вона підписує. Враховуючи недавню історію Росії, ми повинні оцінювати їх за справами, а не за словами. Не говоріть нам. Покажіть нам, президенте Путіне.
Дуже багато разів президент Путін обіцяв мир, а постачав танки, війська, зброю. Тож ми продовжуватимемо надавати Україні допомогу в забезпеченні безпеки, не будемо заохочувати війну, але даватимемо Україні можливість захистити себе.
Я скажу дуже чітко: ми не вважаємо, що існує військове рішення в Україні. Але дозвольте мені так само чітко зауважити: ми не вважаємо, що Росія має право робити те, що вона робить. Ми вважаємо, що ми повинні досягти належного миру. Але ми також вважаємо, що український народ має право захищати себе. (Оплески.)
Основні положення мінських домовленостей визначають шлях до мирного врегулювання. Я не знаю, скільки годин я провів з президентом Порошенком в Києві або говорив із ним телефоном. Він прийняв кілька досить сміливих рішень, які не дуже добре схвалюють усі його прихильники. Дехто вважає, що він занадто багато віддав. Але мінські домовленості мають основні положення. Перше – повне виведення російських військ з України; друге – повернення Україні контролю над міжнародним кордоном; третє – розгортання стабільної міжнародної місії зі спостереження на українсько-російському кордоні.
Давайте не будемо обманювати себе. Абсолютно в силі Москви зупинити сепаратистів від проведення військового рішення. Не вірте нікому, хто каже вам, що це не так. Запевняю, це правда. Чи означає це, що будуть якісь сепаратисти, які самі по собі відійдуть? Можливо. Але ядро, керівництво, навчені бойовики – вони безпосередньо підзвітні пану Путіну.
Дозвольте мені чітко заявити, що наша колективна мета, або, принаймні та, яку я вважаю нашою метою і яка повинна бути нашою колективною метою, – зберегти територіальну цілісність України; відновити принцип недоторканості кордонів і права народів обирати свої союзи.
Також хочу максимально чітко сказати, що не є нашою метою. Сполучені Штати не ставлять за мету – підкреслюю, США не ставлять за мету привести до краху або ослабити російську економіку. Це не наша мета.
Але президент Путін повинен зробити простий, чіткий вибір: піти з України або стикнутися з подальшою ізоляцією та зростанням економічних втрат.
Але, як свідчить історія України, є різні виміри європейської безпеки. Міцна військова сила НАТО, звичайно, так, але також боротьба з корупцією, яку використовують як інструмент для підриву національного суверенітету в інших частинах Європи.
Корупція – це ракова пухлина. Ті з вас, хто дивиться фільми про Супермена і читає комікси, знають – це як криптоніт для функціонування демократії. Корупція викачує ресурси. Вона руйнує довіру до уряду. Вона підмиває бойову готовність. І ображає гідність вашого народу.
Але, оскільки президент Путін та інші використовують корупцію як інструмент примусу за кордоном, то боротьба з корупцією стосується не лише хорошого управління, це самозахист. Мова йде про суверенітет. Боротьба з корупцією не може бути легкою, але як саме боротися – не таємниця. Це важко, але це не таємниця – прозорість, розкриття інформації, незалежні агентства, перевірки поліції та суддів, головні контролери в органах державної влади, що мають повноваження і свободи для розслідування зловживань.
Україна зробила впевнені кроки до започаткування нового Антикорупційного бюро, ухвалила закон про реформу Генеральної прокуратури. Його необхідно реалізовувати зараз. Але це багатообіцяючий початок, і ще більше необхідно зробити. І я переконаний, що прем’єр-міністр і президент втомилися чути від мене нагадування про це по кілька разів на тиждень.
Звичайно, Україна не єдина країна, яка бореться з цим лихом. Багато інших країн повинні уважно проаналізувати, як зміцнити свої власні інститути і побороти корупцією у себе вдома.
Я щойно говорив з лідером однієї з цих країн, що входить до складу Європи, який розуміє цю проблему і просить допомоги у боротьбі з корупцією.
Ми також повинні гарантувати, що жодна країна – ані Росія, ані будь-яка інша країна – не може використовувати енергію як зброю примусу для залякування або зміни політики іншої держави. Ми вже давно знаємо, ви знаєте, що залежність від одного джерела енергії є великою проблемою. А тепер настав час діяти.
Європа вже досягла сталого прогресу. Наприклад, ви прийняли закони з метою створення інтегрованого європейського енергетичного ринку. Тепер час здійснювати ці реформи і домагатися більшої різноманітності в типах палива, джерелах, транзитних маршрутах; і більше інвестувати в різні інфраструктури – сполучення, складські приміщення, термінали скрапленого газу, що «дасть волю» ринковим силам. Сполучені Штати хочуть бути корисними, наскільки це можливо. В наших абсолютних інтересах, щоб Європа була незалежною.
Але в ваших силах зробити, щоб енергетична безпека стала наступною главою в європейському проекті інтеграції та розширення ринку, який розпочався кілька десятиліть тому, і, можливо, я єдиний такий тут старий, щоб пам’ятати це, розпочався із Європейського об’єднання вугілля і сталі. Навіть страшно подумати про це.
І якщо ми зможемо, нарешті, зробити все правильно, це буде величезним внеском у забезпечення безпеки та незалежності Європи.
Але перед Трансатлантичним Альянсом стоїть більша задача, а саме необхідність вирішити питання, яке, як я підозрюю, більшість із нас, хто працював з НАТО, як я, останні 41 рік як сенатор США і віце-президент; я сумніваюся, що багато хто з нас думав, що ми будемо в 2015 році приділяти значну увагу питанню необхідності зміцнення потенціалу та можливостей НАТО в межах Європи, а також необхідності зміцнення наших економік.
Ми також маємо намір забезпечити, щоб НАТО вийшов з цієї кризи сильнішим, ніж він був на її початку. Я говорив це раніше, і дозвольте повторити: принцип колективної оборони, закріплений у статті 5 Вашингтонського договору, являє собою священне зобов’язання не тільки зараз, але й але й завжди.
З нашими союзниками в Уельсі ми ще раз підтвердили намір проводити роботу, необхідну для заповнення прогалин в потенціалі і поліпшення нашої готовності, введення сил швидкого реагування, зміцнення потенціалу нашого альянсу стосовно реагувати на нинішні і майбутні загрози.
Але, перепрошую, НАТО не є самостійно фінансованою організацією. НАТО не фінансує себе. Просто прийдіть зі мною до моїх виборців і спитайте їх, чи повинні ми переважно його фінансувати. Запитайте моїх колег із Сенату і Білого Дому, які перебувають тут. Кожна країна-член НАТО має виконувати своє зобов’язання виділяти 2 відсотки свого ВВП на оборону. Я розумію, не всі можуть робити це зараз. Але це загальна безпека, а загальна безпека вимагає спільної відповідальності.
У кінцевому рахунку наша стійка сила і міць у світі принципово спирається на життєздатність наших національних економік, як ми всі знаємо. Хоча економіка Сполучених Штатів зростала на 5 відсотків в минулому кварталі, очевидно, що наш народ досі бореться з тривалим впливом, довгостроковими наслідками найбільшої рецесії, якщо не депресії, в історії Сполучених Штатів.
Ми підтримуємо ваші зусилля із створення робочих місць, стимулювання внутрішнього попиту в Європі, особливо тоді, коли ви зміцнюєте інститути валютного союзу.
Є добра новина – тепер ми знаємо, які види політик ефективно стимулюють економічне зростання і підвищують зайнятість: інвестиції в інфраструктуру та людський капітал; зменшення бар’єрів для торгівлі та інвестицій; здійснення реформ для поліпшення бізнес-клімату і вирівнювання економічного поля.
Саме тому ми такі сильні прихильники, так само як і багато хто з вас, так званого TTIP, Трансатлантичного і торгово-інвестиційного [партнерства] [так в оригіналі]. Тепер дозвольте мені пояснити, що я чув сьогодні вранці: TTIP – не пасинок TPP. Ми не відвернули свою увагу від Європи. Ми ще не вирішили, що майбутнє лежить в басейні Тихого океану. Ми – тихоокеанська держава. Ми будемо це відстоювати, і ми залишимося тихоокеанської державою. Але ми також атлантична держава. І Транс-тихоокеанське партнерство, в якому ми працюємо, жодним чином не означає, що більше уваги приділятиметься Тихого океану. Це означає, що на міжнародному рівні нам потрібні нові «правила руху» стосовно Тихого океану, а також Атлантичного.
Подумайте про те, що наші батьки, діди і бабусі зробили наприкінці Другої світової війни. Вони виклали нові правила. Ці правила були хорошими у період між 50-ми і 60-ми роками. Але, як сказав ірландський поет Вільям Батлер Єйтс про свою Ірландію у вірші «Великдень 1916-го», і рядки більше стосуються сьогоднішніх Європи та світу, ніж Ірландії в 1916 році, він сказав: «День новітній у нашім дні: Народилась краса страшна» [у перекладі В. Коротича – прим. перекладача]. День новітній у нашім дні. Глобалізація є реальністю. Тож ми переконані, що в наших спільних інтересах і для наших взаємних можливостей зростання по обидва боки Атлантики необхідно досягти угоди про TTIP.
Якщо дозволяє час, я хотів би зазначити, що в результаті такої угоди ми отримаємо не просто економічні вигоди, але й геополітичні переваги, які випливають з правил 21-го століття для чесного ведення міжнародної торгівлі. Завершення такого роду угоди не легке і не буде легким, але це необхідно для наших економік і нашого партнерства, щоб допомогти сформувати характер світової економіки.
Наші комерційні відносини з Європою – вже на 5 трильйонів доларів. Навіть невеликі удосконалення, які знижують вартість регулювання і сприяють більшій сумісності, можуть створити значні нові економічні можливості – в тому числі нові робочі місця по обидва боки Атлантики.
Так само, як НАТО посилює норми глобальної безпеки, TTIP може посилити глобальну торговельну систему на благо людей у всьому світі, навіть тим, що тісніше пов’яже наші два континенти.
Якщо ми зможемо завершити цю торговельну угоду, про яку ми ведемо переговори з країнами Тихого океану, і об’єднати країни, що представляють дві третини світової торгівлі, в коаліцію вільної і чесної торгівлі, яка управлятиме нормами і правилами для 21 століття – країни не зможуть ігнорувати узгоджені правила такої великої коаліції.
Якщо ми зробимо всі ці речі, ми не просто будемо протистояти проблемам, ми матимемо реальну можливість суттєво посилити трансатлантичне співтовариство. І це добре, тому що у нас є дуже багато роботи по всьому світі.
Америка, як і багато з вас, має глобальні обов’язки і широкі зобов’язання по світу, але найефективніший спосіб їх вирішити – вирішувати разом з нашими найближчими союзниками.
Вони включають Іран; зміну клімату; боротьбу з ІДІЛ або, як кажуть у регіоні, Daesh; озброєний екстремізм, що виник на тлі нових потрясінь на Середньому Сході.
Як сказано у Заяві президента про національну безпеку: «У нас є можливість – і обов’язок – прокласти шлях у зміцненні, формуванні, і, при необхідності, створенні правил, норм та інститутів, які будуть основою для миру, безпеки і процвітання, а також захисту прав людини в 21 столітті».
Це так просто. І так складно. Так однозначно і так важливо. І це наразі під загрозою. Всі ми живемо в такий час, який випадає лише через кожні чотири або п’ять поколінь. Ми повинні прийняти виклик часу. Тоді ми, як і наші предки, зможемо заснувати нову основу для ще 70 років безпеки, процвітання і миру.
Знову дозволю собі процитувати іншого ірландського поета, Шеймуса Гіні, який сказав:
Історія вчить нас не сподіватися на цьому світі, але потім, один раз в житті, піднімається хвиля справедливості, і надія, і поезія історії.
Ми не можемо гарантувати цього. Але у нас є шанс. Ми можемо спробувати. Я був обраний на виборах, коли мені було 29 років. Я, швидше, оптимістично налаштований щодо перспектив, якщо у нас буде мужність, встановити напрямок 21-го століття, який дозволить уникнути кровопролиття 20-го століття, якщо ми працюватимемо разом. Отже, скористаймося шансом у створенні надії та поезії історії.
Дякую. (Оплески.)
