Дякую, пане голово. Ми продовжуємо вважати, що дотримання Мінських домовленостей, підписаних у вересні, та узгодженого у лютому Комплексу заходів із їх імплементації – це план дій до встановлення миру в Україні.
Вперше від підписання Комплексу заходів із імплементації [домовленостей] 12 лютого у Мінську ми спостерігаємо скорочення насильства. Звісно, всі пам’ятають, що Росія та навчені, озброєні, керовані нею сепаратисти, з якими [росіяни] разом воювали, почали порушувати свої зобов’язання за цим Комплексом заходів у перші ж хвилини й години після його підписання – облогою Дебальцевого, що в десятках кілометрів від лінії зіткнення, із смертоносними і нерозбірливими посиленими обстрілами. Порушення почалися в перший день, і порушення режиму припинення вогню продовжувалися в кількох місцях, зокрема поблизу Маріуполя, де підтримувані Росією бойовики вели інтенсивні атаки села Широкине протягом останніх днів.
На жаль, хоч рівень насильства і знизився, дотримання мінського Комплексу заходів відбувається лише частково. Як знають члени цього Комітету, Комплекс закликає «до негайного і повного припинення вогню», а не до поступового і часткового. У ньому не йдеться про те, що підтримувані Росією сепаратисти можуть продовжувати вести артилерійський вогонь, залучати снайперів чи використовувати ствольну і ракетну артилерію, але ж вони здійснювали усі ці атаки останніми днями. Від 20 лютого через такі атаки російських сепаратистів вбито 15 і поранено близько сотні українських військовослужбовців.
Друга умова мінського Комплексу заходів – це повний, безперешкодний доступ спостерігачів ОБСЄ до всієї зони конфлікту. І хоч було кілька поодиноких випадків, коли представників СММ [Спеціальної моніторингової місії] зупиняли на українських блокпостах, обмеження для СММ з боку Росії та бойовиків трапляються часто, і це задокументовано.
Наприклад, Росія і підтримувані нею сепаратисти не допустили СММ до Дебальцевого під час зловмисної атаки цими силами, а нещодавні повідомлення СММ свідчать про постійні перешкоди з боку проросійських бойовиків, навіть про загрози вбити спостерігачів.
На сьогодні, сепаратисти надали спостерігачам ОБСЄ спорадичний доступ до окремих доріг, тоді і там, де їм зручно. Як і раніше, ми ще раз запитуємо: хто перешкоджає об’єктивному спостерігачеві, як не той, кому є що приховувати від неупередженого ока?
Мінський Комплекс заходів закликає до повного відведення усього важкого озброєння. Цього також не сталося. Невдовзі після підписання цього документа Головний спостерігач ОБСЄ направив листа усім його підписантам із проханням надати інформацію про те, яке важке озброєння перебуває на території східної України, де саме, якими дорогами його відводитимуть і де його буде розташовано після відведення. Росія не відповіла – наче вдаючи, що вона не має важкого озброєння в Україні, що ми забудемо усі танки, установки «Град» та інше важке озброєння, що, як ми бачили, Росія переправляла через кордон.
Усі підписанти Мінських домовленостей і Комплексу заходів із їх імплементації – Україна з одного боку, Росія і так звані «ДНР» та «ЛНР» з іншого боку – несуть відповідальність за відведення важкого озброєння. ОБСЄ повинна мати безперешкодний, безумовний доступ для перевірки відведення.
Два дні тому Росія направила свій 17-й так званий гуманітарний конвой до України, вкотре відмовивши міжнародним спостерігачам та українським прикордонникам у їхньому праві провести повну перевірку його вмісту. Російські конвої, які мають виїжджати з України, натомість до неї уїжджають. Якщо конвої перевозять гуманітарну допомогу, чому б не дозволити повну інспекцію?
Колеги, такі кроки, як припинення вогню, відведення озброєння, забезпечення перевірки з боку ОБСЄ, жоден з яких не виконується повністю, це просто негайні кроки, передбачені Комплексом заходів. Більше того, до сьогоднішнього дня усі Мінські домовленості закликали до звільнення усіх заручників усіма сторонами. Надія Савченко та інші українці, яких утримує Росія – це заручники, так само, як і ті, кого тримають у підвалах Донецька і Луганська. Ми знову закликаємо Росію звільнити Надію Савченко, яка голодує вже понад 80 днів, а також її українських «колег». Це Росія може зробити просто сьогодні.
Як ми вже бачили, сепаратисти зазвичай використовують затишшя у бойових діях для перегрупування, доозброєння і поновлення запасів. Росія підтримує цей процес, надаючи необмежені поставки зброї та бойової техніки. Сполучені Штати і весь світ сподіваються, що цього разу буде інакше. Ми уважно спостерігаємо за подіями у Широкиному, що на схід від стратегічно важливого портового міста Маріуполь, яке, за побоюваннями багатьох, стане наступною мішенню сепаратистів та російських військових.
Руйнівні наслідки цього конфлікту дуже чітко висвітлені в останньому звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Більше 1,7 мільйона осіб – переміщені особи. Понад 5800 людей вбито – і ця кількість жертв не враховує сотні тіл, знайдених після завершення вбивчої осади Дебальцевого проросійськими бойовиками.
У звіті Управління ООН з координації гуманітарних питань, оприлюдненому наприкінці минулого тижня, сказано, що після облоги у підвалах і в будинках було знайдено 500 тіл, 500! У домівках і підвалах, де люди ховалися від нескінченого артилерійського вогню, що його випускали з виготовлених в Росії реактивних і ракетних установок, спрямованого на жителів – жителів, які не могли врятуватися. Раніше, під час облоги, в середині січня, лідер підтримуваних Росією сепаратистів заявив: «Якщо хтось залишатиме… потрапить під перехресний вогонь нашої артилерії». Тож ті, хто залишився, мали вибір: або ризикувати життям, залишившись у місті, або ризикувати життям, намагаючись покинути його. Цивільні особи гинули від обох варіантів, до того ж, 500 тіл було знайдено у будинках і підвалах, де люди шукали порятунку.
Жертви і переміщені особи – один з руйнівних наслідків цього конфлікту. Другий, про який ми не часто говоримо тут, у Раді, – це незаконна окупація і спроба анексії Криму постійним членом цієї Ради.
Крим важливий не лише тому, що він являє собою акт тривалого порушення територіальної цілісності суверенної держави – порушення, яким керували з Москви, завуальованого під фіктивний референдум, – але й тому, що є «картинкою» такого собі сценарію, який ми можемо спостерігати в інших частинах України, що їх можуть захоплювати ті, хто бачить себе частиною Новоросії.
Наведу лише один приклад – що таке жити у такому світі, один приклад із довгого переліку задокументованих у звіті ООН про захист прав людини випадків, а саме постійні репресії кримських татар-мусульман. Згідно зі звітом, 29 січня 2015 року, де-факто влада заарештувала Ахтема Чийгоза, заступника голови татарського Меджлісу, представницького органу татар. Його звинуватили за російським кримінальним кодексом в участі у «масових заворушеннях», у протестах проти неминучої, як на той час, російської окупації, які завершилися зіткненнями із проросійськими демонстрантами. А 7 лютого було затримано ще одного представника кримських татар.
Обох звинувачують у порушенні російського законодавства – незважаючи навіть на той факт, що на момент їх участі у протестах російські закони не вступили в дію. Учора Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ заявила, що рівень свободи ЗМІ у Криму надзвичайно низький.
Серед інших порушень вона зазначає, що «Журналістів принаймні тринадцятьох незалежних ЗМІ, незалежних журналістів та блогерів залякують, погрожують, на них нападають, забороняють в’їзд, допитують і викрадають, їхнє обладнання конфіскують або пошкоджують».
Тож, захоплюють територію, в односторонньому порядку намагаються анексувати її, а потім зворотною дією й довільно застосовують свої закони до тих, хто посмів піддати сумніву цей захват у той момент, як він відбувався. Просто за Оруелом [Джордж Оруел – англійський письменник, 1903-1950 – прим. перекладача]! Усі, хто читали звіт про права людини, знають, що це лише одна з репресивних тактик, до довгого переліку яких входять тортури, насильницькі викрадення, вибіркова ліквідація політичних фігур, – і це характерно для російської окупації.
Для того, аби уникнути такого «світу Оруела» коли ми говоримо про мир і одночасно його підриваємо, ми повинні забезпечити виконання Мінських домовленостей. Члени Ради, що сидять за цим столом, повинні протистояти нинішній ситуації, а не тій, якою ми хочемо її бачити. Мир не настане від того, що ми більше говоритимемо, а тут вже багато говорили. Він настане від довгоочікуваного і чесного виконання тих домовленостей, які вже підписано, а також від відновлення поважання територіальної цілісності держав-членів Організації Об’єднаних Націй.
Дякую.
