Доброго дня, пане голово, шановні посли, колеги, пані та панове.
Для мене велика честь бути тут сьогодні на цій Спеціальної сесії, присвяченій Україні, в цей 40-й ювілейний рік від підписання історичних Гельсінкських угод в 1975 році. Відтоді ОБСЄ була невід’ємною частиною європейської архітектури безпеки і залишається такою і сьогодні. У Сухопутних силах США в Європі ми високо цінуємо важливу роль, яку відіграє ОБСЄ, зокрема, останнім часом в Україні, і вдячні спостерігачам, які несуть з мужністю службу, незважаючи на небезпеку і труднощі. Ми також вдячні послу Тальявіні і послу Апакану за їх видатний внесок як спеціальний представник голови ОБСЄ та головний спостерігач. Ми сподіваємося, що у побудові кращого майбутнього України допоможе наступник посла Тальявіні посол Сайдік. Ми відчуваємо величезну повагу до ОБСЄ та її місії і розраховуємо на ваше подальше керівництво.
Великою честю для мене є можливість поділитися професійною думкою про військові події в Україні. Сухопутні сили США в Європі співпрацюють і проводять навчання із Сухопутними військами України від 1992 року. Поширюється багато неправильної інформації про те, що роблять або планують робити американські військові і наші союзники по НАТО та українські партнери. Сподіваюся, що факти, які я сьогодні викладу, прояснять ситуацію – і в разі необхідності розставлять всі крапки над «i» – й допоможуть нашим урядам, разом з ОБСЄ і за допомогою ОБСЄ, запобігти подальшому погіршенню ситуації. Ми повинні мати чітке уявлення про те, що відбувається в Україні, тому що, незважаючи на доблесні зусилля ОБСЄ, ЄС, інших міжнародних інституцій, неурядових організацій та окремих осіб, конфлікт в Україні, у тому числі у Криму, залишається серйозним і далеким від врегулювання.
Я повинен від самого початку підкреслити, що Сухопутні сили США в Європі вельми воліли б продовжити з Росією співпрацю, що ми її розпочали в 1990-і роки і продовжували протягом перших кількох років правління президента Обами. Однак відтоді як Росія захопила й окупувала Крим стало неможливо ігнорувати спробу президента Путіна повернути назад демократичний розвиток порядку, що склався в Європі в галузі безпеки після холодної війни, – який копітко будували багато з країн, представлених сьогодні тут. Не звертаючи уваги на Статут ООН та інші міжнародні договори і багатосторонні угоди, учасником яких є Росія, президент Путін використав військову силу в спробі змінити суверенні й міжнародно визнані кордони України, держави-учасниці ОБСЄ. Ми також пам’ятаємо про вторгнення Росії в Грузію і присутність російських військовослужбовців у Придністровському регіоні Молдови – незважаючи на зобов’язання, взяті Росією на себе на Стамбульському саміті 1999 року.
Всі ці події змусили штаб Сухопутних сил США в Європі звернути на них увагу і вжити відповідних заходів.
Важливо, щоб ми не брали до уваги загальну картину, – чому ми сьогодні перебуваємо в такій ситуації. У 2014 році, в ході двох послідовних вільних і справедливих виборів, що пройшли під наглядом ОБСЄ і були широко визнані як найдемократичніші вибори від моменту здобуття країною незалежності, переважна більшість громадян України відхилила корупцію і беззаконня режиму Януковича і виявила цивілізаційний вибір, вирішивши стати частиною сучасної Європи, бути під владою демократії і верховенства закону і жити в країні із сильною ринковою економікою та відкритим суспільством. Російська влада закрила очі на основні принципи міжнародного права і ключові принципи ОБСЄ, у тому числі на ідею, що суверенні країни мають право обирати своє власне майбутнє. Російські солдати, які перебувають на дійсній службі, російські танки і російські інструктори спробували позбавити громадян України їх вільно обраного європейського майбутнього.
Росія закинула в східну Україну безліч військовослужбовців і величезну кількість зброї, боєприпасів та інших військових вантажів, розпалюючи конфлікт і заворушення, що призвело до того, що понад 6 тисяч осіб загинули і понад 1,3 мільйона покинули свої домівки. Внесемо ясність: відповідальність за ці неймовірні людські страждання, економічну розруху і політичну і соціальну тривогу лежить безпосередньо на Кремлі і сепаратистах, яких він так явно підтримує.
За 23 роки співпраці Сухопутних сил США в Європі із Сухопутними військами України у нас склалися хороші відносини і глибоке розуміння того, що відбувається в Україні. Дозвольте мені поділитися з вами лише малою частиною того, що ми бачили в цій країні в останні місяці:
– Сьогодні, майже через п’ять місяців після підписання лютневої угоди про імплементацію Мінських домовленостей і через дев’ять місяців після прийняття Мінського протоколу і меморандуму, об’єднані російсько-сепаратистські війська продовжують широко і у великих кількостях діяти в східній Україні. Є величезний обсяг загальнодоступних доказів цієї російської діяльності від незалежних новинних організацій, аналітичних центрів та наукових кіл у всьому світі. Тільки ті, хто бажає ігнорувати цю реальність, як і раніше вірять твердженням Кремля про те, що він не втручається у справи України. Росія активно і масово розпалює цей конфлікт.
– Гадаю, ви всі знайомі із численними доповідями Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, в яких наочно задокументовано докази російської військової діяльності на сході України, яку також реєструє Організація Об’єднаних Націй. Буквально вчора ввечері Спеціальна моніторингова місія – ваші спостерігачі, наші спільні очі і вуха, – повідомила про більш ніж 500 вибухів лише за минулі вихідні. Це сталося після тривалих атак протягом багатьох місяців, з тисячами і тисячами вибухів. Саме це повідомляють нам у доповідях Спеціальної моніторингової місії. Як професійний офіцер, який прослужив в зонах бойових дій, таких як Афганістан та Ірак, можу запевнити вас, що така кількість вибухової сили не може бути застосована без підтримки державної бази оборонної промисловості, здатної виробляти техніку і боєприпаси, необхідні для підтримування такого рівня бойових дій, що їх Росія веде понад рік. Ви не зможете виготовити це в підвалі вашого будинку. І така кількість вибухової сили не може застосовуватися без складного ланцюжка поставок, що включає боєприпаси декількох типів і калібрів, паливо і запчастини. І, звісно, численні складні системи озброєння, з якими можуть працювати тільки солдати і командири, що навчалися на цих системах протягом багатьох років.
– Ми бачимо чітке і незаперечне свідчення російської підтримки командування і управління військовими операціями в Україні і постійного перекидання військової техніки з Росії в східну Україну через ці відкриті, некеровані і неконтрольовані кордони – кордони, які Росія відмовляється повернути під суверенітет України, як того вимагає план імплементації Мінських домовленостей. Відмова Росії перешкоджає проведенню тієї самої політичної роботи, якої Росія, за її словами, прагне. Відкритий кордон з Росією розпалює конфлікт і створює перешкоди для важливої роботи Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ.
– Задокументований факт присутності російської військової техніки в східній Україні не викликає сумнівів. Версії танка Т-72, що є на озброєнні тільки у російських військ, фіксують в Україні, принаймні, від серпня 2014 року, і про них повідомлялося в доповідях буквально минулого тижня. Систему ППО SA-22, або «Панцир-С1», було помічено ще в листопаді 2014 року. Російську ракету «Смерч» спостерігали в східній Україні ще в січні-лютому цього року. Ракетні системи «Град-К» були зафіксовані ще в січні цього року. Це однозначно російські системи, і, як професійний офіцер, я можу запевнити вас, що сепаратисти, яких президент Путін називає шахтарями та трактористами, жодним чином не могли б обслуговувати, обладнувати або експлуатувати ці види техніки з тактичної ефективністю. Це складні системи озброєнь, які діють у складі мережі подібних систем, що вимагають активного бойового управління, взаємозв’язку і навчання. Вони можуть управлятися тільки російськими військами, що діють в східній Україні і з російського боку кордону.
– Окрім керівництва, управління та систем озброєння, Росія також направляє на фронт своїх власних солдатів. Москва не тільки підтримує об’єднані російсько-сепаратистські сили; російські солдати є активними складовими частинами бойової сили. Кремль спрямовує російські підрозділи на український фронт на ротаційній основі, змішуючи бійців тактичного рівня з сепаратистами. У коментарях солдатів, членів їх сімей, журналістів, зацікавлених громадян та науковців описується те, як військовослужбовців відправляють з їхніх російських гарнізонів і осель на Донбас. Багато з них повертаються як горезвісний «Вантаж-200» – цим терміном позначають тіла убитих в ході бойових дій, які повертають додому. Це не добровольці чи найманці; це навчені, оснащені, одягнені у військову форму російські солдати, які перебувають на дійсній службі. І коли президент Путін говорить про них, що «якщо вони солдати, то вони перебувають у відпустці», це неймовірна зневага на адресу політичних лідерів наших країн, оскільки він говорить з нами таким чином і очікує, що ми в це повіримо. Як офіцер, я повинен також додати, що я був вражений, коли дізнався, що російський уряд недавно заперечував, що два російські солдати, захоплені в східній Україні, є військовослужбовцями ЗС Росії; це, ймовірно, також шокувало цих двох солдатів, які вважали, що воювали за батьківщину.
Тепер дозвольте мені стисло описати вам дещо з того, чим Сухопутні сили США в Європі займалися останніми місяцями в державах-членах НАТО й Україні, тому що російська пропаганда неправильно повідомляє про нашу діяльність:
– НАТО і ЄС в черговий раз доводять свою єдність і готовність, і Альянс виконує свої зобов’язання. НАТО відповіла на російську окупацію Криму багатьма шляхами, в тому числі на Уельському саміті, де Альянс виглядав сильнішим і більш згуртованими, ніж я будь-коли бачив. План дій щодо забезпечення готовності, погоджений в Уельсі, включає безліч заходів, спрямованих на запевнення наших союзників і стримування агресії проти країн-членів НАТО.
– У квітні 2014 року на прохання Естонії, Латвії, Литви та Польщі одна рота десантників – це близько 150 солдатів – сто сімдесят третьої повітрянодесантної бригадної бойової групи Сполучених Штатів прибула в кожну з цих чотирьох країн, щоб розпочати операцію «АТЛАНТИЧНА РІШУЧІСТЬ», безперервну серію навчань НАТО від Балтійського до Чорного моря. відтоді ці підрозділи змінюються на ротаційній основі приблизно через три місяці, забезпечуючи сталу, але не постійну присутність. Підрозділи аналогічного розміру також проводять навчання з нашими румунськими, болгарськими та угорськими союзниками в тому ж ключі. Ми очікуємо продовження цього ротаційного принципу, поки наші союзники хочуть і проситимуть його. Їх позиція, що не дивно, залежить від поведінки Кремля.
– В Україні, на прохання уряду України, військовослужбовці Сухопутних сил США в Європі почали підготовку та оснащення першого з трьох батальйонів МВС України, відомих як Національна гвардія, для ведення оборонних дій, в Яворівському навчальному центрі у Львові. Щойно завершилася перша навчальна ротація, і за нею будуть дві інші, які завершаться в жовтні. План подальшого навчання ще належить визначити. Більш професійна і боєздатна Національна гвардія допомагатиме захищати суверенітет і територіальну цілісність України. На відміну від цього, Росія озброює, навчає і контролює сепаратистів на території сусідньої держави. За своєю роллю, охопленням і характером діяльність США в Україні відповідає оборонним цілям і поважає принципи суверенітету і територіальної цілісності; вона докорінно відрізняється від діяльності Росії, і я відкидаю будь-які спроби зобразити ці види діяльності як еквівалентні.
– Окрім навчань, що їх проводять із Національною гвардією, Сполучені Штати надають Україні різне обладнання для виконання нею своїх завдань у галузі безпеки. Ми вже доставили або плануємо доставити в найближчому майбутньому комунікаційне обладнання, прилади нічного бачення, бронежилети, шоломи, медичне обладнання, легкий проти-мінометний радар, 30 броньованих автомобілів Humvee, 100 неброньованих автомобілів Humvee, генератори і намети.
Ці заходи, прийняті Сухопутними силами США в Європі, підтримують наших українських партнерів і жодним чином не загрожують Росії, вони повністю відповідають положенням і цілям Основоположного акта НАТО-Росія, в якому конкретно йдеться, що «може відбуватися посилення … у випадку захисту проти загрози агресії». Мені було цікаво прочитати, що недавно сказав президент Путін: «Поки я не бачу нічого, що змусило б нас особливо турбуватися». Але майже наступного дня він оголосив, що Росія додасть більше 40 одиниць ядерної зброї в свій арсенал.
Ми стурбовані цим та іншими войовничими висловлюваннями і агресивними діями, що виходять від Росії. Генеральний секретар НАТО Столтенберг сказав, що заява президента Путіна про ядерну зброю «підтверджує характер поведінки Росії протягом тривалого часу… Це брязкання ядерною зброєю з боку Росії є необґрунтованим, дестабілізуючим і небезпечним». І ми згодні з цим твердженням.
Я також взяв до відома недавній коментар віце-прем’єра Росії Рогозіна про санкції, коли він сказав, що «танкам не потрібні візи». Раніше цього року російський посол в Копенгагені погрожував зробити Данію ядерної мішенню, якщо вона зв’яжеться з системою протиракетної оборони. Російські військові провели численні «раптові» навчання за участю десятків тисяч солдатів, величезної кількості бронетехніки і літаків в районах, прилеглих до кордонів країн НАТО.
На відміну від цієї очевидно агресивної мови та поведінки, в типовий день близько 100 американських бронемашин розподілені по вісьмох країнах НАТО, і в середньому близько 200 американських солдатів перебувають в кожній з країн Прибалтики, Польщі, Румунії та Болгарії. Ці цифри коливаються, але вони були приблизно такого порядку протягом багатьох місяців.
Сьогодні міністр оборони США Картер оголосив про дислокацію невеликої кількості важкої техніки для сприяння нашим навчальним заходам. Це включатиме близько 250 танків, бойових машин піхоти і самохідних гаубиць, а також допоміжні автомобілі, вантажівки тощо, які будуть розподілені по шести різних країнах. Ці танки і транспортні засоби ледь б заповнили стоянку тут, перед Гофбургом, і ця кількість буде скромною порівняно з дуже великими силами, які Росія підтримує в регіоні, в деяких випадках лише в декількох милях від кордону, і які вона регулярно мобілізує для участі в так званих «раптових» навчаннях без попередження. Я питаю вас сьогодні: чия поведінка є «провокаційною»?
Україна звернулася із проханням про присутність в країні Сухопутних сил США в Європі – і продовжує просити цього, у той час як президент Путін визнав, що російські війська увійшли в Крим, що є частиною України, суверенної європейської держави, без запрошення (тобто, силовим шляхом). Україна запросила США та інші держави-члени НАТО для навчання військ країни; Україна НЕ запрошувала Росію в Крим чи на схід України.
Що має відбутися, аби ця військова картина змінилася на краще? Об’єднані російсько-сепаратистські сили повинні надати представникам Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ безперешкодний доступ до ВСІХ районів східної України, що вони погодилися зробити, коли підписали Мінські домовленостей. Місія ОБСЄ зі спостереження за російською стороною кордону відмінно працює, незважаючи на серйозні обмеження, накладені Росією. Минулого тижня Росія вчетверте заблокувала розширення місії за межі кількох сотень метрів в сумі на двох контрольно-пропускних пунктах. Це поведінка винної сторони – вона виеликає питання у свідомості будь-якої розумної людини: що Росія приховує? Ми закликаємо Кремль підтримати міжнародний моніторинг міжнародного кордону, відновити контроль України над її стороною міжнародного кордону, використати свій вплив на сепаратистів, аби домогтися від них негайного припинення нападів, припинити порушувати режим перемир’я, вивести своє важке озброєння у такий спосіб, що піддається перевірці, зупинити потік бойовиків і техніки з Росії в Україну і припинити навчати сепаратистів. Росія також повинна припинити окупацію Криму.
Те, що відбувається в Україні, невіддільне від європейської безпеки в цілому. Жодна кількість спроб видати бажане за дійсне не змінить того факту, що, якщо ми всі разом не зможемо належним і рішучим чином відреагувати на російську агресію, ми зменшимо безпеку і зробимо внесок у нестабільність з більш значними економічними та людськими витратами. Одна людина, президент Путін, може повернути нас на шлях партнерства і співробітництва, яким ми дуже хотіли б рухатися.
Дякую, пане голово.
