Виступ Помічника Держсекретаря США у справах Європи та Євразії Джеймса О’Браєна перед Німецьким фондом Маршалла США

Транскрипт
Помічник Держсекретаря США у справах Європи та Євразії Джеймс О’Браєн
Тема: Європа цілісна і вільна: пріоритети на 2024 рік
Модератор: Хізер А. Конлі, президент Німецького фонду Маршалла США
25 січня 2024 року

Хізер Конлі/Німецький фонд Маршалла (НФМ): Мені важко передати словами, як ми раді вітати помічника держсекретаря США Джима О’Браєна, який має великий привілей наглядати за величезною територією Європи та Євразії. Ми дуже раді, що ви тут. Джиме, я маю кілька подяк. Багато, особисто вам. Дякую, тому що ви працюєте помічником держсекретаря вже три з половиною місяці, тобто чотири місяці, прийшли на посаду 5 жовтня минулого року. І я не можу передати словами, наскільки неймовірно важливо виступити публічно саме зараз, в цей історичний і важливий для трансатлантичних відносин рік. Я можу сказати, що кожен з моїх колег у Німецькому фонді Маршалла США відчуває цього історичного моменту кожного дня. Тож, дякую вам також.

Також дякую вам як лідеру, тому що я твердо переконана, що лідери повинні мати і встановлювати пріоритети, і вони повинні комунікувати ці пріоритети дуже, дуже чітко. Тому що врешті, стратегія – це вибір, і вибір, який ми робимо щодо цих пріоритетів. І останнє, що я хочу вам сказати, це те, що вас дуже легко представити, тому що ви добре відомі в цій кімнаті і вас дуже поважають. Ми ставимо їх [очікування] високо, Джиме. Ми ставимо їх високо. Абсолютно. І я думаю, дивлячись на ваше надзвичайне резюме, особливо як державного службовця, ви – я не знаю, чи ви самі вибрали і підписалися на них, чи вам їх дали – виконували одні з найскладніших завдань в уряді. Координатор з питань санкцій. Ви були першим уповноваженим президента у справах заручників, що, мабуть, є найскладнішим портфоліо, особливо емоційним портфоліо. І радником президента з питань Балкан. Ви були старшим радником держсекретаря Мадлен Олбрайт. У вас були складні завдання. Я думаю, що це, можливо, найскладніше і найважливіше з них. Тож, ще раз дякую. Для нас велика честь бачити вас і ваших колег тут. [Прошу ваші оплески. Будь ласка, вітайте Джима О’Браєна]

Посол О’Браєн: Я дуже ціную це, Гізер. Але хочу всіх попередити: я жахливо читаю ретельно підготовлені промови. Хороша новина для вас полягає в тому, що це означає, що я можу сказати щось цікаве. Сьогодні я хочу поговорити про те, як наша робота з Європою і в Європі сприяє американській безпеці, процвітанню і цінностям. І я говоритиму про це в трьох пріоритетних сферах: війна в Україні, весь спектр країн навколо Європи і між ними та Росія, а також наша робота з Європою над новими викликами і глобальними проблемами, такими як нові технології, міграція і клімат. Ось такі теми.

Але перш ніж я перейду до них, я хочу подякувати Хізер і команді фонду (НФМ). Протягом останніх тижнів вони працювали в сніг, мокрий сніг, свята і дощ, щоб зробити це. Тож я сподіваюся, що я не змарную усіх зусиль, які ви та ваша команда доклали до цього. Я також хочу подякувати фонду (НФМ) за інші внески в діяльність уряду США, і це починається з Гізер, з якою я познайомився вперше, коли ви керували Центральною Європою від імені Державного департаменту 20 років тому. Я щойно вчора повернувся з Румунії, яка є ключовим і вирішальним союзником у підтримці України та українського експорту, а також у роботі з іншими країнами, з Болгарією, Туреччиною та іншими щодо підтримки безпеки в Чорному морі, а також у внеску в ЄС і НАТО. Отже, ви добре попрацювали там.

Звичайно, я маю подякувати Карен Донфрід, по чиїх слідах я намагаюся йти. Дереку Шолле, який був радником департаменту і свого роду духовним гуру протягом останніх кількох років. Лорі Розенбергер з фонду (НФМ). Вона взялася за дві з найскладніших тем – Китай і Тайвань – та багато інших, важливих для фонду (НФМ) та уряду США. І це має значення. І причина, чому я сьогодні тут, щоб поговорити про наші відносини з Європою, полягає в тому, що фонд (НФМ) є втіленням трансатлантичних відносин.

І це ключове нагадування для нас. Знаєте, ми всі, як політики, впевнені, що стоїмо на унікальному перехресті, що нас оточують кризи так, як нікого до нас не оточували, і що наш момент унікальний. Але Глобальний фонд стоїть тут як нагадування про те, що ми вже були в подібних ситуаціях раніше. Близько 80 років тому, після Другої світової війни, Європа опинилася у відчайдушній ситуації. Економіка не рухалася, інституції не працювали, і один історик назвав це “диким світом”, коли мільйони людей помирали або не могли отримати послуги. І лідери почали створювати іншу політику, яка відкидала короткострокову конкуренцію, що породила чотири великі війни за 100 років, на користь більш колективного підходу до співпраці, який уможливив процвітання і поширення демократії, що ми спостерігали протягом останніх 80 років. Це те, з чого народився Глобальний фонд. І ми повинні пам’ятати це бачення, тому що дух, інновації, цінності та рішучість, які демонстрували ці лідери, є тими, що нам потрібні сьогодні. І ми їх маємо. І я думаю, що з ними ми можемо досягти успіху.

Отже, це підводить мене, нарешті, до 2024 року. Наше завдання цього року – продемонструвати, що розумні уряди можуть досягати результатів у питаннях, важливих для громадян. Інакше ми поступимося політичним полем людям, які мають дешеві гасла і, відверто кажучи, звинувачують інших. І ми знаємо, що це призводить до конфліктів, розбрату, бідності і часто до війни. Отже, що ми можемо зробити? Я почну з розмови про Україну, але хочу зазначити, що ми повинні думати про те, як робота, яку ми робимо разом в Україні, на периферії Європи і над глобальними питаннями, повинна підтримувати роботу, яку ми робимо разом в таких питаннях, як Газа на Близькому Сході, і як на неї впливає ця робота. І я хочу це визнати. Я не буду говорити про це безпосередньо у своєму виступі. Але в цілому, ви повинні думати про те, що ми робимо тут, і які уроки це дає для того, що ми робимо в інших місцях.

Отже, Росія/Україна. Ми перебуваємо приблизно за місяць від другої річниці вторгнення Росії, повномасштабного вторгнення Росії в Україну. І ось основні відправні моменти. Українці продовжують обирати демократію, рівне правосуддя та європейське майбутнє, так само, як вони це робили двічі на Майдані і як вони це роблять щодня на фронті, борючись проти російської агресії. Росія захоче продовжувати свою війну доти, доки вона, відверто кажучи, не побачить результатів наших виборів у листопаді. Отже, нас чекає довгий 2024 рік. І ми говоримо зараз про це в середині зими. А зима завжди темна і сувора, без жодних ілюзій на кшталт “Гри престолів”. Ми віримо, що до кінця 2024 року Україна стане сильнішою і буде в кращій позиції, щоб визначити своє майбутнє. І це майбутнє, як сказав президент Байден, полягає в тому, що ми допоможемо Україні перемогти. Це і є мета стратегії.

Як ми її досягнемо? Я почну з того, що визнаю, що в кімнаті є слон. Ми очікуємо на подальшу допомогу з боку США і на зобов’язання ЄС надати 50 мільярдів євро протягом наступних чотирьох років. Президент фон дер Ляєн минулого тижня, коли міністр Блінкен зустрічався з нею, була дуже впевнена, що їм вдасться забезпечити фінансування. Ви можете прочитати про злети і падіння в нашому процесі, але я скажу дві речі. У Конгресі є величезна підтримка України в обох палатах. Питання в тому, коли лідери будуть готові поставити це питання на голосування. І все, що я скажу як помічник держсекретаря США з питань Європи, це те, що кожного дня люди борються і вмирають, захищаючи свою і нашу безпеку. І я думаю, що настав час, коли ми зможемо підтримати їх, рухаючись вперед.

Чому ми вважаємо, що ці кошти допоможуть Україні стати сильнішою у 2024 році та здобути перемогу? Тому що за цим стоїть стратегія. Гроші від ЄС і США, а також власні податкові надходження України, які йдуть на оплату війни – вони оплачують майже дві третини витрат на війну лише за рахунок внутрішніх ресурсів – все це фінансує стратегію, яка інтегрує політичні, військові та економічні елементи. І я коротко розповім про них. Крім того, як тільки ми отримаємо це фінансування, ми відновимо коаліцію, яка підтримує Україну. І це коаліція, яка надала понад 100 мільярдів доларів на підтримку України на додаток до 70 + мільярдів, які надали Сполучені Штати. Таким чином, існує достатній розподіл тягаря в цій потужній коаліції, яка забезпечує як позитивні ресурси, так і обмеження на те, що може зробити Росія. Дозвольте мені пояснити це.

Отже, що ми бачимо в Україні. У військовому плані Україна матиме організовану, реалістичну стратегію військової кампанії цього року, щоб перемогти російські наступи і розвинути те, що вона зробила у 2023 році, особливо її видатний успіх у забезпеченні доступу до Чорного моря і дестабілізації спроможності Росії використовувати Крим як спис, спрямований в Україну. Я не буду говорити більше про військову стратегію на цьому публічному форумі.

В економічному плані Україна продовжуватиме відновлювати свою економіку. Це дає надію її людям, кошти в її казну і продукти, яких відчайдушно потребує світ. І ми бачимо тут прогрес. У 2023 році економіка України зросла майже на 5%, і, за прогнозами, буде приблизно такою ж, плюс-мінус, у 2024 році. І це має бути підтримано реформами та подальшою роботою. Але є й реальні конкретні досягнення, про які я розповім пізніше. Отже, коли ми говоримо про допомогу Україні з боку США, а це приблизно 8-10 мільярдів доларів як частина цієї допомоги, то це інвестиції. Україна може швидко почати платити за себе. І ми не можемо розглядати це як нескінченну програму виплат.

З політичної точки зору, Україна збирається продовжувати реформи, щоб приєднатися до Європи. Я бачу тут Роба Бенджаміна, і те, що нещодавні фокус-групи НДІ показують, що 85-90% українців вимагають реформ, щоб мати змогу швидко рухатися до єдиного економічного ринку та Європейського Союзу. Це зобов’язання, яке взяли на себе українські лідери.

Отже, ці реформи дозволять Україні здійснити величезні зміни. Вони змінять старі торговельні відносини радянських часів на прямий доступ до одного з найбільш прибуткових та інтегрованих ринків у світі. І ми бачили, що в країнах, з якими Хізер працювала від імені уряду США, їхні доходи потроїлися за останні 20 років завдяки такому доступу. Це те, що стоїть на кону для України. І наша допомога – це допомога Україні на цьому шляху. І я просто хочу додати: ми дуже уважно стежимо за тим, щоб уся американська допомога витрачалася ефективно, чесно і безпосередньо в тих напрямках, де вона повинна використовуватися. У нас є дуже ретельно розроблена програма численних генеральних інспекторів, постійного моніторингу того, як витрачаються наші кошти. Вам відомо про це, і я з радістю розповім про це більш детально пізніше. Ми впевнені, що наші гроші допоможуть Україні на цьому шляху.

Тепер кілька слів про Росію. Що я думаю, де буде Росія до кінця наступного року? Послухайте, російські економічні менеджери дуже талановиті, і вони допомагали прикривати президента Путіна до цього моменту. Росії вдається здійснювати імпорт на рівні, приблизно подібному до довоєнного, що не те саме, що імпортувати на рівні, який можна було б припустити в умовах воєнної економіки. Але я думаю, що їхні можливості робити помилки [без наслідків] зменшуються. Я скажу, що мені важко говорити на цю тему так мало, як зараз, але якщо я заглиблюся в неї, то не зможу торкнутися жодної іншої теми.

Отже, я хочу сказати кілька речей. У довгостроковій перспективі економіка Росії через два роки буде на 6% меншою, ніж була б, якби вона не розпочала це повномасштабне вторгнення. Вона втратила ключові частини галузей, які будуть рушіями наступного покоління економічного зростання. Вона втратила сотні тисяч своїх найталановитіших людей-інноваторів, і тепер значною мірою залежить від Китаю, Північної Кореї та Ірану в плані ключових компонентів, які беруть участь у створенні передових озброєнь і, відверто кажучи, передової економіки. Це не рецепт для зростання.

Крім того, за останні два роки Росія втратила доступ до своїх найприбутковіших ринків збуту найпростіших енергоносіїв. Дві третини того, що Росія експортувала, тепер не йде до Європи. І це скорочення буде продовжуватися, оскільки американський, катарський та інший скраплений природний газ стає все більш доступним, а також у міру того, як відбувається “зелений” перехід.

Отже, Росія прийняла рішення переорієнтуватися з частини заможного світу на щось інше. Нам доведеться подумати про те, як ми хочемо мати справу з цією Росією, як би не склалися наступні рік-два. Ця реваншистська Росія – це те, щодо чого США потрібно буде розробити політику. Це могло б бути гарною роботою для таких організацій, як Німецький Фонд Маршалла, і вже треба почати думати про це.

Чи працюють санкції? Це може бути довга дискусія, але я збираюся запропонувати кілька думок. За однією з оцінок, без санкцій Росія мала б 400 мільярдів доларів додатково, які могла б витратити прямо зараз. За оцінками Школи економіки, лише енергетичні санкції коштували Росії понад 120 мільярдів доларів за останні два роки. Крім того, “Велика сімка” іммобілізувала понад 300 мільярдів доларів російських суверенних активів. Тепер нам потрібно посилити наші санкції, і ми це зробимо. Ми підвищимо вартість російського експорту і продовжимо обмежувати доступ Росії до ключових компонентів для озброєнь. Але давайте на мить замислимось над тим, наскільки більших руйнувань завдала б Росія, якби мала доступ до тих сотень мільярдів доларів, в яких їй було відмовлено. Якщо ви візьмете лише відсоток Росії – від її власних доходів, який Росія витрачає на військові потреби, то вони могли б витратити в два-три рази більше лише з цих грошей. Вони витратили б у два-три рази більше, ніж США надали Україні у вигляді допомоги у сфері безпеки. Тож коли ви дивитеся на ракетні атаки щоночі, коли ви думаєте про те, що ці ракетні атаки могли б бути більш руйнівними, якби в них були більш досконалі чіпи і зброя, і ви бачите, що зробили санкції, просто подумайте про баланс, який зараз існує завдяки політиці G7 і нашої ширшої коаліції з 50 держав. А потім зробіть паузу і подумайте про російських медичних працівників, вчителів та інших, які бачать, як їхні гроші, гроші, які могли б інвестувати в те, щоб зробити Росію кращим місцем, зараз витрачаються на цю імперську мрію.

Тепер ширше про те, як на це дивиться світ: Основний принцип Гельсінського Заключного акту і, власне, останніх 80 років полягає в тому, що кожна країна має право обирати власну безпеку, економічне і політичне партнерство. Росія зараз відкидає це, прагнучи ялтинського світу, де вона отримує те, що хоче, в тих країнах, які, на її думку, є важливими для неї. Вона порушує Статут ООН, Женевські конвенції та санкції Ради Безпеки ООН, за які вона проголосувала щодо Ірану та Північної Кореї. Світ це бачить.

І я просто хочу залишити вас з однією думкою з цього приводу. Я знаю, що є багато розмов про те, хто виграє дискусію з Глобальним Півднем. Що я бачу, так це те, що ніхто не просить другої порції того, що пропонує Росія. І кожного разу, коли відбувається голосування за лідерство в міжнародних інституціях, Росія програє. Подумайте лише про останні два роки. Вони втратили керівні посади або керівні ролі в РПЛ ООН, Міжнародному суді ООН, ІМО, ОЗХЗ, ЮНЕСКО, МСЕ, ЮНЕП, ФАК, ФАО, МКО, ЕКО, ЕКОСОР та Інтерполі. Це багато міжнародних організацій. Кирилицею сьогодні пишуть все рідше.

Тепер, чому ми підтримуємо Україну так енергійно, як ми це робимо? Що це дає Сполученим Штатам? Ну, по-перше, ми в більшій безпеці. Українці борються за демократію, за Європейський Союз, за статут ООН, за основні принципи міжнародного порядку останні роки. Вони роблять нас безпечнішими. Вони знищили більше половини російської армії і все ще чекають на найсучасніше озброєння. Це робить нашу безпеку міцнішою.

До того ж, якщо Росія стане почувати себе краще, ми заплатимо більше пізніше. І тут я розчаровуюсь, коли розумні люди кажуть, що знають, на що погодиться Путін. Я не знаю. Я знаю, що він пропонує заплутаний перелік речей, які його турбують: каже, що Росія не має кордонів, що це геополітична трагедія, що будь-який етнічний росіянин живе за межами території, якою керує Москва, що західні території Польщі були подарунком Сталіна полякам. Тож ми, по суті, запитуємо, чи хочемо ми грати на тому, чого він хоче? І чи хочемо ми грати життям людей, які будуть жити в умовах окупації? І ми бачили, що означає окупація в Бучі, Маріуполі та інших місцях. Тому я думаю, що це не та дискусія, в яку ми хочемо вступати. Я думаю, що натомість ми хочемо подумати про те, що є перевагою зараз.

І тут я хочу поговорити про Чорне море. Минулого літа Росія намагалася отримати монополію на експорт через Чорне море. За поточними ставками, це понад 22% світової торгівлі зерном. Це б’є безпосередньо по Глобальному Півдню. Натомість ми бачимо, що завдяки інноваціям і мужності українців і за потужної підтримки наших партнерів і членів Альянсу, зокрема Румунії, Болгарії, Молдови та інших країн, Україна зараз експортує зерно на рівні, що перевищує довоєнний – приблизно на рівні або вище довоєнного. Вона має маршрути, захищені від російського втручання, що знижує світові ціни і забезпечує поставки, які вигідні для всього світу. Це також дозволяє Україні перезапустити свої власні галузі, які підтримують зайнятість всередині країни. Отже, те, що ми бачимо, – це лише збільшення українського експорту, скажімо, з початку четвертого кварталу, додасть близько 25 мільярдів доларів до ВВП України – це від 5 до 6 мільярдів доларів до її глобальних податкових надходжень. Це 15% розриву в українському бюджеті лише від одного кроку, який ще навіть не завершено. Тепер нам доведеться, рухаючись вперед, працювати з нашими партнерами і союзниками в регіоні над зміцненням нашої чорноморської стратегії. Сенатори Шахін, Рікеттс та інші мудро закликали нас до більш цілеспрямованої чорноморської стратегії. Ми розпочали цей процес, і цього тижня я зустрічався з Туреччиною та іншими прибережними країнами, щоб обговорити, як ми можемо посилити її в майбутньому. І ми будемо над цим працювати.

І врешті-решт, дивлячись на Путіна, який думав, що він розділить і послабить НАТО, ми бачимо, що в підсумку він отримав сильніший альянс. Він більший на одного члена, і ми сподіваємось, що дуже, дуже, дуже скоро стане на двох, коли до нас приєднаються Фінляндія і Швеція. Але – але ще більше – зростають витрати на оборону. Члени НАТО погоджуються на ефективні регіональні оборонні плани. Отже, коли НАТО цього літа на 75-му саміті розглядатиме питання про те, як вона буде захищати наше майбутнє, це буде сильніша, енергійніша організація, ніж очікував побачити президент Путін. І я думаю, що це чіткий урок, який допоможе нам рухатись вперед і вийти з цього саміту з чітким місцем для України, яка вже робить свій внесок у нашу безпеку.

Друга важлива тема, я хочу назвати її “зменшення сірого простору”. Протягом останніх десятиліть існувала ціла низка держав, які, можливо, мали шлях до Європи, але не мали чіткої перспективи руху до неї.

Були й інші держави, які знаходилися на півдорозі між Росією та [рештою Європи], тобто від берегів Каспію і навіть Центральної Азії аж до Адріатики. І я просто хочу торкнутися кількох тем. По-перше, це серйозна проблема для нашої безпеки, а також для населення цих країн.

Ця сіра зона дозволяє процвітати політикам, які люблять бути поза правилами. Саме так. Вони можуть грати на всі боки, але не правилами. Тому нам потрібно змінити їхні політичні стимули. І в цьому контексті є кілька дуже хороших речей, які відбуваються. Одна з них – рішення ЄС розпочати переговори про вступ з дев’ятьма країнами. Це справді чудово – активізувати свою взаємодію з такою кількістю держав. Тож з точки зору США, ми рішуче підтримуємо це. Ми пов’язуємо ці інструменти. Ми повинні підтримувати реформи, необхідні для того, щоб усі ці країни мали майбутнє в рамках єдиного ринку та Європейського Союзу. Отже, це місце, де наша трансатлантична робота допомагає будувати ширшу і сильнішу спільноту. І в цьому контексті, і я не збираюся, оскільки я вже занадто багато говорю, перебирати питання конкретних країн, але я хочу підкреслити кілька моментів. У країнах Західних Балкан я зустрічався з шістьма лідерами на початку цього тижня, і всі вони, відверто кажучи, втомилися від того, що їм пообіцяли шлях до ЄС, а потім так і не змогли до нього вступити. І Брюссель визнав це, і не тільки, я думаю, що в країнах-членах ЄС існує інший дух щодо того, як залучатись, і вони створюють деякі інноваційні механізми. Так, Західні Балкани, наприклад, зараз чекають на остаточне затвердження європейського плану зростання для регіону. І ключовим моментом у цьому є те, що в обмін на певні реформи, статус кожної країни – самостійно, без вето з боку інших – зможе отримати вигоду від участі в частинах єдиного європейського ринку. Це стероїди для економіки. Це те, що може статися найближчим часом. Тож у понеділок, разом з шістьма з шести лідерів держав, п’ятеро з яких були присутні в цій кімнаті, включаючи тих, хто має інші двосторонні проблеми, ми взяли на себе зобов’язання працювати над низкою конкретних реформ, починаючи з полегшення транспортування товарів і грошей, які протягом цього року почнуть демонструвати практичний ефект. Одна з них дозволить скоротити витрати на переміщення грошей приблизно на 3-5% на кожну транзакцію. Це гроші в кишенях людей. Це полегшує транскордонний рух валюти. Тож ми працюватимемо над тим, щоб підтримати ЄС, коли він вирішить, чи запускати програму офіційно. Але це дійсно інноваційний проект, який буде доступний для шести з цих дев’яти країн. І буде додаткова робота з Грузією, з Вірменією, з Азербайджаном.

Остання широка тема, про яку я хочу поговорити, стосується глобальних викликів. Отже, США і Європа разом з іншими нашими партнерами по G7 і G10 повинні включити наші спільні цінності в нові виклики, з якими стикається світ. Це міграція, клімат. Я лише коротко зупинюся на нових технологіях. Ми вважаємо, що економічне зростання в наступному поколінні буде зумовлене досягненнями в галузі штучного інтелекту, біомедичних наук та “зеленої революції”. Це ті сфери, в які нам усім потрібно інвестувати. Проблема полягає в тому, що практично будь-яка з цих сфер створює реальні труднощі для існуючих систем управління. Тому одна з речей, яку ми намагаємося зробити і будемо робити у 2024 році, – це працювати з нашими колегами, щоб спробувати виробити чіткі, прості правила щодо того, як ми повинні інвестувати і використовувати ці технології.

Ось лише один приклад. Наступного тижня у Вашингтоні відбудеться засідання Ради з торгівлі та технологій. Ми працюємо над узгодженням підходів до управління штучним інтелектом, які спиратимуться на наші відповідні внутрішні правила і наш досвід роботи з новими технологіями, що, сподіваємось, стане шаблоном, який дозволить решті світу зрозуміти, що саме так можна брати участь у наших ринках і як ми маємо намір брати участь у ваших, бути відкритими для всіх. І це створить цілу низку правил. І як приклад щодо передових систем штучного інтелекту, ми запустили Кодекс поведінки “Великої сімки” (G7). Ми підтвердили Декларацію Блетчлі про безпеку штучного інтелекту і працюємо над резолюцією Генеральної Асамблеї ООН щодо штучного інтелекту, щоб спробувати створити глобальні рамки. Прості базові параметри того, як ми маємо справу з цією новою технологією, яка в іншому випадку може бути дуже руйнівною. Зараз це зусилля, спрямовані на побудову архітектури майбутньої економіки. Вона буде відкрита для всіх, хто грає за правилами. Вони заохочуватимуть конкуренцію. Вони заохочуватимуть інновації. Але вони повинні уникати будь-яких торговельних суперечок за принципом “жебрак – сусіду”. Тому що, відверто кажучи, з нашими найближчими колегами наші ланцюги поставок будуть більш стійкими. Вони будуть переплетені. Подекуди ми будемо конкурувати, але також працюватимемо разом, щоб спробувати побудувати фундамент майбутньої економіки. І будь-яка країна, яка хоче бути частиною цього процесу, більш ніж вітається. Це те, що ми маємо на увазі, коли говоримо, що ми будемо конкурувати, ми будемо інвестувати. І ми працюємо над цим. Подібні теми виникають, коли ми говоримо про зміну клімату або коли ми говоримо про міграцію та інші питання, які мають таке велике значення для світу.

Отже, я почав з того, що ми не повинні вірити політикам, коли вони говорять про те, що ми стоїмо на унікальному перехресті. Хоча Держсекретар Блінкен сказав, що 2023 рік був роком глибоких випробувань, і в цьому він мав рацію. Це рік, коли ми також зробили значні і навіть безпрецедентні кроки, щоб розділити тягар лідерства і прокласти шлях вперед, рухаючись до 2024 року і далі. Ми збираємося продемонструвати прогрес у цих кроках протягом цього року, і це стане міцним фундаментом для країн, які прагнуть пройти через вибори, що займатимуть так багато нашого часу цього року. І нові уряди матимуть можливість рухатися вперед і показувати громадянам, що ми виконуємо те, що для них важливо. Тож з цим, Гізер, я завершую і чекаю на ваші запитання.

Хізер Конлі: Звичайно. Ми повинні бути готовими. Хтось каже, що це як у “Матриці”. Нас підключають до мережі. Не маючи правої черепної коробки, як у закусочній, я завжди відчувала себе рок-зіркою, коли тут була Мадонна. Отже. Гаразд, наші колеги подбають про те, щоб увімкнути нас для наших глядачів. Джиме, дуже дякую. На замітку, ви завжди можете сказати щось цікаве на засіданні НФМ і ви завжди можете зробити новину на НФМ.

Джеймс О’Браєн: Сподіваюся, ви вважаєте, що я цього ще не зробив?

Хізер Конлі: Ви зробили. Ми збираємося розкрити це трохи ширше. Але, Джиме, дуже дякую вам за твою чіткість, за переконаність, за те, що ви донесли до нас послання сили. І я б сказала, просто підсумовуючи те, що я щойно почула, ваші пріоритети на 2024 рік, це східний пріоритет, чи то Україна, чи то Євразія, чи то Чорноморський регіон, чи то Західні Балкани. І, знаєте, це пріоритет щодо здійснення глибоких майбутніх інвестицій в конкурентоспроможність союзників, чи то в енергетичний перехід, чи то в технологічну революцію. Тому я думаю, що це дуже, дуже важливі повідомлення. Отже, прерогатива модератора полягає в тому, що я відповім на деякі запитання, які у мене виникли, а потім об’єднаю деякі запитання, які ми задали раніше, коли оголошували про захід, з нашої аудиторії. А потім я хочу привітати всіх присутніх у цій розмові з Джимом. Дозвольте мені почати з України, і я хочу зіграти роль адвоката диявола, тому що Конгрес працював над додатковим фінансуванням тижнями, тижнями і тижнями. ЄС працював над додатковою підтримкою України протягом чотирьох місяців. Я була у Берліні в середині літа, коли Урсула фон дер Ляєн оголосила про пакет допомоги у розмірі 50 мільярдів євро. Тож це вже давно готувалося. Чим довше це затягується, тим більше Україна потребує макроекономічної підтримки до березня. Чим довше це тягнутиметься, тим більше їм не вистачатиме боєприпасів, а ми не знаємо, як це зробити. Чи починаємо ми формувати план Б? Що, якщо додаткова допомога не надійде вчасно? Якщо ЄС не прийде, який наступний план? Оголошення надзвичайного стану? Чи має виконавча влада якісь інструменти? Який план?

Джеймс О’Браєн: Я не буду піддаватися спокусі спекулювати на плані Б, тому що я думаю, що ми отримаємо план, і з двох причин. Один з них – це “Є”. І тому, що ми всі тут присутні – політичні ботаніки. Отже, ЄС має можливість забезпечити фінансування або колективно – нехай Майкл мене виправить, у 27 країнах, або інші 26 країн можуть продовжувати самостійно. Отже, той, хто утримується, має дуже мало важелів впливу, за винятком хіба що того, що він може вплинути на те, за що, можливо, захоче, щоб його країна заплатила за нього. І я думаю, що це дуже сильна позиція. І з огляду на рішучу підтримку, яку ми бачимо як з боку Ради, так і з боку Комісії, я почуваюся дуже впевнено.

І знову ж таки, я давав свідчення і проводив брифінги для багатьох членів Палати представників і Сенату. Підтримка України є надзвичайно важливою. Вибір для нас полягає в тому, щоб публічно заявити, що існує багато криз, і всі вони мають бути вирішені. Додатковим запитом є висвітлення гуманітарних питань у всьому світі, підтримка Ізраїлю, підтримка Тайваню, підтримка України, і республіканці заявили, що вони також хочуть бачити прогрес на кордоні. (Я вважаю, що прогрес був винятковим.) Вони повинні вирішити, чи всі ці питання вирішуватимуться одночасно, чи ми зможемо вирішити ці надзвичайні ситуації в терміновому порядку, тому що ми називаємо їх надзвичайними ситуаціями, які не можуть бути відкладені більше, ніж на два місяці.

І я вважаю, що це цілком нормально для Сполучених Штатів. Мене колись вразив 1941 рік. Тож я збираюся займатися моралізаторством, тому що всі люди мого віку завжди вивчають або Римську імперію, або Другу світову війну. Але в 1941 році, влітку 41-го, США мали законодавчий мандат на скорочення нашої армії приблизно на дві третини до 75%. І президент Рузвельт проводив досить енергійну передвиборчу кампанію, якраз після свого третього переобрання. Він наполегливо переконував, що нам потрібно позбутися цієї вимоги. Європа окупована Німеччиною. Японія загрожує лініям постачання в Тихому океані, які ми не можемо роззброїти. Він повністю провалився. І що в підсумку сталося, так це те, що спікер Палати представників на деякий час відійшов від своєї трибуни, пішов у гардероб і зумів забезпечити достатню кількість голосів від своєї фракції і від іншої партії для того, щоб закон був скасований одним голосуванням. І якби цей закон не був скасований, США увійшли б у день Перл-Харбору з армією, на три чверті меншою за ту, що й так була неадекватною, яку ми мали. Тепер цей спікер Палати представників має будівлю, названу на його честь, в комплексі Конгресу на Капітолії. Отже, це момент для лідерів сказати, що ми визнаємо, що є нагальною потребою, прийняти рішення і рухатися вперед, щоб зробити Америку безпечнішою і процвітаючою в майбутньому. І питання полягає в тому, чи є у нас сьогодні лідери, здатні відповідати цьому моменту.

Дозвольте мені трохи поговорити про українську військову стратегію. І, цитуючи вас, ви сказали, що це реалістична військова стратегія 2024 року, і я не хочу порушувати це питання. Мова йде про 2023 рік. Нереалістична стратегія. Чи були у нас нереалістичні очікування щодо контрнаступу? Ви починаєте чути, як експертне співтовариство говорить про агресивну оборону України, про те, що саме ця оборонна позиція має утримувати лінію фронту якнайкраще у 2024 році, щоб, можливо, сподіватися на відновлення промислового виробництва у 2025 році. Чи є це частиною стратегії “Збережемо Україну сильною у 2024”? Це те, куди ми думаємо рухатися далі, чи ми йдемо в ногу з українцями щодо цієї стратегії? Є справжні експерти, які працюють над тим, якою саме має бути військова стратегія. Загалом, я б сказав, що, як і в будь-якій стратегії, ви повинні визначити свої сильні сторони, вибрати їх і зробити на них ставку. І, очевидно, щодо 2023 року ведеться публічна дискусія про те, чи всі правильні рішення були зроблені. Я думаю, що це одна з наших сильних сторін, що ми можемо вести цю дискусію.

Думаю, ми також визнаємо, що це війна, яка в деяких випадках нагадує окопну війну часів Першої світової війни, але також трохи схожа на фантастичний фільм з досягненнями у використанні безпілотників, штучного інтелекту для наведення на ціль і так далі. І винести з цього уроки неймовірно важливо. Отже, сила російських оборонних ліній в минулому році насправді походила від того, що вони засвоїли деякі з цих нових технологій; [вони] могли встановити тисячі мін за одну ніч, і тепер ми переходимо до іншого типу війни. І я просто відволікаюсь від дискусії про те, що саме Україна робитиме цього року, я думаю, що це робить Україну дуже важливою для нашої безпеки, тому що українці мають найбільший досвід у війні, яка наближається. І я думаю, що розмови, які ми ведемо з Україною напередодні саміту, відображають це відчуття того, що вони не просто отримують багато допомоги і порад, але що вони навчилися речей, які важливі для всіх нас. І це буде частиною їхньої стратегії протягом року.

Дозвольте мені трохи перейти до липневого саміту НАТО.

Хізер Конлі: Які ключові теми ви бачите на порядку денному? Як виглядає успіх?

Джеймс О’Браєн: Так, я думаю, що головне – відзначити те, наскільки видатним є цей альянс. На той час нас буде 32 [члени]. Ми матимемо дуже потужні регіональні оборонні плани. Усі вони будуть виконані. У нас є члени Альянсу. Понад 20 з них матимуть 2% або більше видатків на оборону від ВВП, з більшістю інших будуть укладені контракти. Якщо порівняти це з тим, що було десять років тому, коли 2% було обіцяно в Уельсі, то це видатне досягнення. Міністр закордонних справ Кемерон згадав про прем’єр-міністра Франції, який сказав, що деякі речі вражають його як такі, що залишилися такими ж, як і тоді, коли він востаннє був в уряді. Деякі речі є значними змінами. Це значна зміна. Таке зобов’язання щодо реінвестування в НАТО в майбутньому. Тож ми все це зафіксуємо. Але насправді йдеться про підготовку до майбутнього. Ми повинні захистити наше майбутнє, а це означає більше роботи в регіонах, які, можливо, не отримували достатньої допомоги останніми роками. Це означає більше практичної роботи з підготовки нашої оборонно-промислової бази, щоб вона могла боротися з війнами, які ми бачимо, що наближаються. А також чіткі відносини з Україною, щоб Україна знала, що вона є частиною сім’ї, поки вона працює над реформами, які їй потрібно зробити, і готує своє майбутнє. Тому я думаю, що саме це і буде успіхом цього літа.

Який меседж про НАТО доноситься до американського народу? Чи чують американці, що НАТО необхідне для безпеки Америки.

Хізер Конлі: Вони чують, що НАТО не слугує американським інтересам. Саміт відбудеться за кілька днів до Національного з’їзду Республіканської партії. Яким є послання до американського народу?

Джеймс О’Браєн: Я думаю, що послання полягає в тому, що ніколи раніше країна не мала стільки сильних союзників, здатних охопити весь регіон, який є найбільш важливим для нашого економічного здоров’я. І якщо хтось хоче відкинути це, я думаю, що це серйозне питання до їхнього розуміння того, що робить Америку сильною. Отже, люди побачать групу з 32 членів Альянсу. Вони побачать партнерства, які поширюються на Тихий океан і на острови Тихого океану, що ми здатні допомогти людям захистити їхню територіальну цілісність і свободу. І все це відбувається на перехресному рівні. Заводи, у яких ми купуємо, судноплавні шляхи, на які ми покладаємося, підприємства, в які ми інвестуємо, люди, яким ми продаємо. Простіше кажучи, йдеться про захист свободи і процвітання американців. У нас ніколи не було такої сильної і широкої бази для цього.

Хізер Конлі: Джиме, я хочу закінчити свою зауваження і розпочати розмову на трохи ширші теми. Я хочу торкнутися Західних Балкан. Політика США щодо Західних Балкан завжди була спрямована на підтримку інтеграції до ЄС. Це, безумовно, було так протягом останніх 15 років. Це не дало результатів, як ви чітко зазначили. Зараз ми повністю підтримуємо план зростання. Але мушу сказати, що, спостерігаючи за цим регіоном, я помітила, що іноді вибір США полягає у стабільності регіону, а не в програмі реформ. І коли я говорю про реформи, я маю на увазі демократичні реформи. Я думаю про вибори в Сербії і про виклики, що стоять перед ними. І є багато міжнародних спостерігачів, які закликають до цього. Чи маємо ми обирати між реформами та стабільністю? Ви сказали, що чіткий шлях реформ – це шлях, але ми всі мусимо його пройти. Ці реформи можуть супроводжуватися нестабільністю, а також боротьбою з корупцією, вільними ЗМІ та сильним громадянським суспільством. Чи правильний у нас баланс? Тому що я відчуваю, що зараз у нас немає правильного балансу.

Джеймс О’Браєн: Це питання я ставлю собі щодня. Частково це означає, що вам доводиться прокладати свій шлях через процеси, які працюють у різному темпі, тому і підривники стабільності можуть діяти подібним чином. Розбудова стабільності потребує часу. Тому дуже важливим є баланс між негайністю і терпінням. Погляньмо на вибори в Сербії, і я думаю, що ми досі не знаємо, чи буде в Белграді уряд після цих виборів. Міжнародні спостерігачі фактично не спостерігали за цими виборами. Тож пошук доказів того, що сталося в Белграді – це те, що, знаєте, будується з часом. Але ми побачимо, чи буде сформований уряд. Але на парламентському рівні опозиційні партії отримали на 200 000 голосів більше і набагато більше парламентарів, ніж мали раніше. І в багатьох сферах це свідчить про те, що з’явилася можливість для іншого шляху вперед.

Виклик, і я намагався сказати про це публічно, і думаю, що зробив це не дуже добре. Виклик у майбутньому полягає в тому, хто зможе пообіцяти виконання зобов’язань перед народом Сербії? І я думаю, що часто дискусії у Вашингтоні дещо викривлені тим, що за нинішньої розстановки сил у регіоні Сербія досить добре справляється з інвестиціями та економічними стандартами. Отже, якщо ми залишимо все, як є, то, по суті, матимемо ситуацію, коли Сербія, доходи в Сербії продовжують зростати, зростання економіки в Сербії продовжує збільшуватися, в Сербію надходить більше високовартісних інвестицій. І якщо ми хочемо, щоб інші країни і люди в цих країнах мали такі ж можливості, ми повинні заохочувати реформи. Навіть з ризиком певної нестабільності. Привабливість можливості брати участь у галузях з більш високою доданою вартістю і в більш високих можливостях зростання є дійсно важливою для політичних лідерів цих країн, особливо, я б сказав, я думаю, в Сербії. Але і в інших країнах [теж].

Тому, на мою думку, це місце, де збігаються інтереси, що сприяють як реформам, так і стабільності в регіоні. Є й інші види реформ, які дещо більше протистоять лідерам у всьому регіоні. І є група лідерів, зокрема, я скажу, і бачу тут посла з Боснії, що я думаю, знаєте, в Боснії і Герцеговині є деякі лідери, які, відверто кажучи, отримують вигоду від більшої нестабільності. І реформи там будуть протистояти тим методам, за які виступають пан Додік та інші. Я розповім про це більше наступного тижня. Отже, баланс дещо відрізняється в кожному місці, але для регіону в цілому важливо мати минуле і рухатися вперед у питаннях, де всі лідери визнають, що вони повинні працювати краще. Я думаю, що це справжня зміна порівняно з тим, що було, скажімо, чотири чи п’ять років тому. І я не хочу, щоб ми проґавили це вікно, яке зараз є унікальним, на відміну від того, де ми були до пандемії.

Хізер Конлі: Що я можу сказати, ваше сильне лідерство в цьому регіоні. Я думаю, що більша увага з нашого боку буде абсолютно необхідною, і ми з нетерпінням чекаємо наступного тижня, щоб дізнатися більше. Перш ніж я звернуся до аудиторії з питаннями, дозвольте мені поговорити про іншого слона в кімнаті. Ви згадали про додаткового слона. Давайте поговоримо про результати виборів у США, як про слона в цій кімнаті. Сьогодні ми чули, як Манфред Вебер, голова Європейської народної партії, припустив, що Європа, знаєте, США більше не зможуть захищати Європу від Росії за сценарієм з нашими виборами. Він говорить про переосмислення ядерної парасольки протиракетної оборони. У нас також є кумедна річ, я назву це новим трансатлантичним розколом. Це майже антитрансатлантичний розкол, коли у вас є прем’єр-міністр Орбан і партія “Фідес”, які працюють з елементами Республіканської партії, начебто проти сильного трансатлантичного порядку денного. Яка відповідь на це? Звідки нам знати, як нам допомогти нашим європейським колегам зрозуміти стабільність сили, яку ви окреслили, коли вона здається такою хиткою, а наша політика недостатньо двопартійна, щоб підтримувати цей міцний безпековий альянс? Я шукаю відповіді на запитання, які я отримую щодня, і які ви отримуєте щодня. Як ви допоможете нашим європейським колегам прожити наступні десять місяців? Допоможіть мені, будь ласка.

Джеймс О’Браєн: Я ще не мав брифінгу щодо Hatch Act. Але це питання, яке я постійно отримую від Майкла і від колег у Брюсселі. Я думаю, що є кілька речей. По-перше, чи треба пояснити їм нашу систему і трохи нашої історії, тому що люди бачать заголовки, опитування. “Нью-Йорк Таймс” пише, що все йде в одному напрямку. Тому це те, про що я маю турбуватися. По-перше, як я вже зазначав у своїй попередній статті про Сема Рейберна, ми це вже проходили, і, як казав Черчилль, ми схильні обирати правильний варіант після того, як вивчимо всі інші. Отже, трохи заспокоївшись, але потім зрозумівши нашу систему і подивившись на фактичні результати нещодавніх виборів, я думаю, ви побачите зовсім іншу картину, ніж просто скачки, опитування і, знаєте, публіцистичні статті. Тому деякі з них просто пояснюють, що ця ситуація виглядає трохи інакше зсередини, ніж ззовні.

До речі, це урок, про який американські дипломати завжди намагаються нагадати собі, коли ми намагаємося вчити когось, як треба жити. Але в даному випадку це важливо, і це зворотна трансатлантична система. Іноді нам потрібно зцілити себе, поки ми розмовляємо з іншими в цьому контексті. Тому, якщо говорити більш відкрито, то, на мою думку, є ще кілька актуальних тем: ми розбудовуємо інституції, і дуже важливо, щоб ці інституції приносили користь кожній країні. Ви згадали, що є одна європейська країна, яка, здається, прагне накласти вето або бути останньою, хто скаже “так” з багатьох важливих питань. Але я думаю, що основний підхід, який багато хто використовує у відносинах з цією країною, полягає в тому, що вона визнає, що для неї набагато краще бути в ЄС, ніж бути поза ним. І тому наприкінці кожних переговорів ви намагаєтеся поставити їх перед простим вибором: ви з нами, ви не з нами. І це дає багато важелів впливу тим, хто знаходиться всередині. І я думаю, що така ж дискусія відбуватиметься і з нами. І я розумію, що висловлююсь дещо туманно, намагаючись бути чутливим до речей.

Але я думаю, що якщо ми подивимось, скажімо, на НАТО, ми просто повинні мати можливість сказати, що інші розділяють тягар, інші беруть на себе ризики, інші готуються належним чином до того, що буде далі. Отже, пункти, про які я згадував, фінансування оборони, визначення або забезпечення правильних регіональних планів оборони і розбудова оборонно-промислової бази, яка постачатиме озброєння, необхідне для їх виконання. Все це означає, що коли хтось приходить на посаду в перший день роботи нової адміністрації і дивиться і каже: “Якщо я спробую зробити це сам, мені доведеться витратити набагато більше”. І ці люди будуть робити речі, які дестабілізують ситуацію. Очевидно, що набагато краще, якщо ми будемо разом. Тому демонструвати взаємну вигоду, на мою думку, дуже важливо. І останнє – це коли відповідальні уряди роблять реальні речі, які люди бачать.

Наведу одну ілюстрацію, в якій я опинився. Минулої осені у нас була ситуація, коли Румунія і Болгарія чітко відповідали критеріям для вступу до Шенгенської зони.  Але проблема полягала в тому, що через їхні країни проходили мігранти, тому їх блокували, а вони, в свою чергу, блокували іншу країну, в даному випадку Австрію, від досягнення певних цілей і виконання певних ролей. І це також зачіпало американські інтереси. Врешті-решт вони сказали, що нам потрібно знайти вихід, тому що всі три уряди зіткнулися з проблемами правого популізму, антиіммігрантських політиків.

Тому однією зі спокус було б продемонструвати, що кожен з них може бути жорсткішим щодо мігрантів, ніж інший. І це саморуйнівний цикл ескалації, який не приніс би добрих результатів і залишив би політичні дебати на місці, а відверто кажучи, залишив би румунських і болгарських громадян без шенгенського доступу до Європи.

Отже, програють усі. І ми знаємо, що, переслідуючи праве крило в цих питаннях, ви тільки платите більше. Замість цього вони зібралися разом і розробили крок за кроком процес, за яким, починаючи з наступного місяця, з березня, ( початку березня, кінця наступного місяця), буде доступ через певні пункти в’їзду на шенгенських базах, а потім буде щось ще.

І це докорінно змінило політику в цьому питанні, тому що люди бачать, що відповідальні політики виконують свої зобов’язання. І я вважаю, що ми повинні розглядати кожне питання і знаходити компроміси, шляхи просування вперед, які ми можемо знайти. Це свідчить про те, що люди роблять те, що має значення, і вони розділяють тягар просування вперед. І я думаю, що це дає всім зрозуміти, що краще працювати всередині цих установ, ніж зовні.

Хізер Конлі: Мій рецепт такий: зберігати спокій, покладатися на власні сили і продовжувати говорити з американським народом про цінність наших союзників. Отже, у нас є ще кілька хвилин. Я хотіла би дали відповіді на запитання з правого боку і на запитання з лівого боку, а потім ми повернемося до Державного департаменту, якщо вас влаштовує цей план.

Джеймс О’Браєн: Все, крім останньої частини, звучить добре.

Хізер Конлі: Якщо ви хочете залишитися, ми з радістю приймемо вас і візьмемо на роботу в наш Фонд. Гаразд, у мене є питання. Будь ласка, представтеся і поставте запитання коротко, а потім підготуйтеся ось тут. Гаразд? Зрозумiло. Що ж, сер, вам слово.

Питання із залу: Доброго ранку. Мене звати Артур П. Шаковскі, я соціолог. Я можу поглянути на ширшу картину системи, до якої ви доклали стільки зусиль. І я думаю, що моє питання полягає в тому, що ви згадали такі слова, як лідерство, цінності; розповіли, як виконувати свою роботу; ви також згадали інституційну розбудову. І моє питання стосується сердець і голів, коли ви будуєте ці міжнародні інституції, тому що зараз, якщо послухати пресу, якщо почитати в ЗМІ, найбільша критика американської зовнішньої політики – це ідея вибіркової моралі. Що це за мораль? Чи є вона універсальною? І здається, що серця і голови світу не були зайняті якимось баченням. І я просто хочу закінчити своє питання. Є така ідея морального імперативу, так? А моральний імператив – це ідея партнерства, так? Домовленості. Чи існує чітке бачення світу, яке пропонує Америка, коли вона так зайнята усіма цими щоденними справами? Чітке бачення, яке б зробило всю цю роботу, тому що люди повірили б вам і нашій країні.

Хізер Конлі: Дуже дякую. Я додам до цього дещо: завоювання сердець і умів в епоху інформації, маніпуляцій і дезінформації. Тому що я думаю, що моральний імператив, як ви можете його забезпечити, коли він настільки викривлений у використанні. Боррель відзначив це на виборах в ЄС, на наших виборах, ми багато працюємо над штучним інтелектом, сильними фейками тощо. Тож я хотіла би почути ваші коментарі з цього приводу. Я візьму мікрофон прямо тут, а потім Джим попросить вас відповісти, будь ласка.

Питання із залу: Це з репортажу Голосу Америки. Ви проїхали Чорним морем, не згадуючи про те, що Росія будує військову базу в окупованій Абхазії. І коли ми говоримо про безпеку на Чорному морі, Грузія є країною, яка також робить свій внесок у неї. Як ви бачите формування цього контексту в ширшому контексті безпеки на Чорному морі, оскільки ми також пам’ятаємо про російський чорноморський флот, який більше не може залишатися в безпеці і захищеності?

Хізер Конлі: Дякую, Джиме.

Джеймс О’Браєн: Наш посол в Грузії був зі мною в Румунії, коли ми обговорювали ці питання. І ми розглядаємо Грузію як критично важливого партнера з безпеки в Чорному морі. Якщо ми подивимось – і я пам’ятаю, що ви говорили зі мною про Чорне море дуже давно, і я слухав вас наполовину – але якщо ми подивимось на те, що відбувається, то країни Центральної Азії шукають торговельні шляхи, які не обмежуються лише Китаєм чи Росією. І вони побудували багато своєї інфраструктури, щоб пройти через Росію. Тепер вони хочуть будувати іншу інфраструктуру. Це означає, що вона буде йти через Каспій, Азербайджан, потім до Грузії або, як ми сподіваємося, до Вірменії та Туреччини, а потім виходитиме звідти, і обидва маршрути будуть здатні перевозити величезні обсяги. І ми розглядаємо Чорне море, щоб управляти ще більшою частиною світової торгівлі ключовими, знаєте, критично важливими мінералами, зерном,  іншими товарами. Ми знову будемо працювати з ЄС, оскільки це фундаментальне партнерство. Тож нам доведеться працювати з ЄС над просуванням саме цього.

Наступного тижня в Брюсселі відбудеться конференція, присвячена фінансуванню деяких з цих торговельних можливостей. Її організовує, здається, МБРР, і ми візьмемо в ній участь. Так що це дійсно важливо, і Чорне море в кінцевому підсумку отримає СПГ-зв’язок між Грузією і Румунією. Це закінчиться низкою підводних кабелів для електроенергії, зв’язку і так далі, для видобутку морського газу, від Туреччини, від Румунії, потенційно від інших країн.

Таким чином, це стане щільною зоною економічного залучення, навіть більшою за ту, що була раніше. Ми повинні переконатися, що вона захищена, і ми повинні переконатися, що правила взаємодії в цьому широкому діапазоні країн є досить зрозумілими для всіх, в тому числі і для Росії. І ми зробимо це з Грузією. А в самій Грузії цього року відбудуться дуже важливі парламентські вибори. Ми рішуче підтримуємо місію міжнародних спостерігачів. Ми будемо працювати з цією місією і, відверто кажучи, з дуже активним громадянським суспільством Грузії, щоб ці вибори пройшли добре, тому що ми знаємо, що понад 85% громадян Грузії постійно говорять про те, що вони хочуть реформ і вступу до ЄС. Це те, що ми повинні підтримувати.

Грузинський уряд дійсно доклав багато зусиль для проведення реформ, особливо протягом останніх місяців. І ми цінуємо те, що вони зробили. Ми цінуємо те, що вони зробили, щоб уникнути обходу санкцій, обмежуючи багато видів діяльності. Я думаю, що є багато підстав для оптимізму щодо того, що Грузія стане ключовим учасником у цьому середовищі. Ми знаємо, що Росія багато інвестує у свій власний порт, Новосибірськ. Вона інвестує в низку українських портів і намагається їх використовувати. І, як ви сказали, вона розбудовує інфраструктуру в Абхазії. Тож це буде те, через що нам доведеться пройти протягом наступних років. Але ми пройдемо через це, тому що це десять країн, які просто хочуть більше миру і процвітання від наявності безпечної домовленості в Чорному морі. І це те, над чим ми будемо працювати в майбутньому.

Зараз мене захоплюють роботи інституційних соціологів. Я вважаю, знаєте, я навіть не знаю, що це означає, але всі, від Фабера до Пердью, Гідденса та інших, на мою думку, є одними з найцікавіших мислителів про те, як ви переміщуєте суспільство з одного місця в інше. Тож я дуже заздрю. Частково, тому я звернуся до цього питання.

Одна з цих робіт була в моєму списку, і ключовою з них було вміння слухати і розуміти, що інші люди можуть дати нам пораду, і я, можливо, час від часу не звертав на це уваги, але я думаю, що трохи терпіння і допитливості має вирішальне значення, особливо коли ви поважаєте наших партнерів за те, що вони роблять більше, і просите їх зробити набагато більше.

Це важливий елемент, який я не хотів би втратити в жодному переліку того, як ми почали будувати ці інституції. Але я думаю, що є кілька тем, про які згадували і ви, і Хізер. Одна з них полягає в тому, що ми повинні визнавати цінності та інституції, які нам небайдужі, навіть якщо нам важко побачити їх повне втілення на практиці.

Ви, безумовно, бачите в тому, що говорять президент і держсекретар про ситуацію в Газі, що є ризиком для Європи, чи не так? Це розділяє політику багатьох європейських країн. І на відміну від вторгнення в Україну, це ризикує розділити нас. Але ми дуже чітко усвідомлюємо, що хочемо бачити більш адекватну гуманітарну допомогу в Газі, умови життя, які дозволять людям почати відбудову. Менше насильства у будь-який спосіб, але також дуже реальну відповідь у сфері безпеки. Я маю на увазі, що ХАМАС – це нео-. . .  Це антисемітський, знаєте, культ смерті, який намагається знищити Ізраїль. Він не намагається побудувати краще життя для когось. І Ізраїль має реальні проблеми з безпекою, які необхідно вирішувати в основі. Але ми говоримо, що потрібно зробити більше пауз, звільнити заручників, доставити гуманітарну допомогу, почати допомагати у відбудові, підготуватися до того, що буде потім, таким чином, щоб захистити безпеку Ізраїлю і сусідніх держав, а також дозволити людям в Газі і на Західному березі відновити свої будинки.

Це послання здається слабким, коли ми бачимо новини щодня. Частина вибору, який ми всі повинні зробити – і інші також повинні були його зробити, я не хочу зациклювати вас на цьому – але ви обираєте, ви всередині або ви ззовні. І якщо ви всередині, то ви повинні з’являтися щодня і просто продовжувати робити це.

І ми повинні продовжувати говорити, що цінності, які ми хочемо бачити тут, – це ті цінності, які ми підтримуємо. І якщо ми зміцнимо ці цінності та інституції в Україні, це піде на користь ситуаціям, подібним до тієї, що ми бачимо на Близькому Сході. Тому не здавайтеся, а продовжуйте робити це кожного дня. Тепер про те, як це впливає на серця та уми, ми робимо це на дуже практичному рівні. У нас є реальна проблема. Наші суспільства відкриті, ми створили, або дозволили створити інформаційні технології, які дозволяють людям обирати інформацію, яку вони отримують, але також дозволяють відверто забруднювати їхні інформаційні потоки людьми, які намагаються маніпулювати ними, щоб викликати гнів, а не зацікавленість. І це справжня проблема нашого суспільства.

Тому ми знову тісно співпрацюємо з нашими колегами з ЄС, з багатьма країнами-членами над вирішенням конкретних питань, які, ймовірно, виникатимуть в європейському інформаційному просторі, щоб переконатися, що ми надаємо точну інформацію, яка відповідає нашим інтересам, і, сподіваємося, що це допоможе людям вийти з цього короткочасного ендорфінового стану, коли вони відчувають, що я ще трохи посерджуся наодинці в своїй кімнаті, і замислитися над тим, як зробити цей світ кращим, коли ми рухаємося вперед.

І в цьому полягає виклик. І оскільки це моя остання відповідь, я скажу, що виклик цього року полягає в тому, що ми наближаємося до періоду, коли європейські інституції після квітня матимуть невелику перерву у роботі, щоб підготуватися до виборів у червні, а потім до формування Єврокомісії восени. Десять країн-членів мають вибори цього року?

Тож ви знаєте, там можуть відбуватися якісь інші речі. Ви знаєте, 50 країн, і вже величезний відсоток з них наближається до досить конкурентних виборів. І в цей період основним завданням буде вироблення чіткої політичної лінії, щоб ті з нас, хто працює в перехідний період, могли продовжувати досягати результатів навіть тоді, коли ми чекаємо на новий уряд, який прийде до влади.

Тому наступні кілька місяців є справді критично важливими. Саме тому ухвалення плану розвитку є критично важливим, оскільки ми можемо виконувати роботу, доки є політичний сигнал. Аналогічно з дезінформацією, якщо ми маємо сильну ініціативу, спрямовану на усунення першопричин і поширення правильної інформації, ми можемо робити цю роботу протягом усього виборчого періоду. Якщо ж ми зараз будемо просто розкидатися протягом двох-трьох місяців, ми пропустимо це вікно і можемо втратити цілий рік.

Тому для мене виклик полягає в наступному: Зробити перший квартал базою, з якої ми зможемо стрибнути в решту року.

Хізер Конлі: Так, дякую, Джиме. Я маю на увазі, що це чудовий спосіб закінчити розмову, тому що, знаєте, це дійсно не виправдання. Робіть роботу. Щодня ми повинні будувати нашу демократію. Переконайтеся, що демократія приносить плоди. Переконайтеся, що процвітання є безпечним. Наші демократії в безпеці.

Мушу сказати, що коли ми обирали назву цього заходу, я трохи була не згодна з нею, тому що “Європа єдина і вільна” – це звучить якось втомлююче. Здається, що ми це вже говорили, і здається, що це триває надто довго. Але поступ з 1989 року на схід ніколи не закінчувався. Ваша робота, моя робота, наша спільна робота – це те, що ми маємо робити кожного дня.

Це той поступ вперед. Це те, про що наші пріоритети. Це в світлі, а не всупереч цьому неймовірно нестабільному політичному моменту для всіх нас. Ми просто повинні робити крок вперед кожного дня. Без жодних виправдань. Ми всі повинні працювати.

Джеймс О’Браєн: Просто хочу додати, що я раптом відчув себе старим. Я почав працювати в Державному департаменті за день до Гелловіну 1989 року.

Хізер Конлі: Солодощі або життя.

Джеймс О’Браєн: Отже, за десять днів до падіння Берлінського муру. На той момент лінія, яку бачив Черчилль, все ще була приблизно якоюсь лінією. Ви знаєте, вона змінилася. Вона була більш проникною, але вона була там. Ці лінії були підняті. Ми не хочемо проводити нову лінію. Хтось інший хоче провести нову лінію. Вона буде в зовсім іншому місці і набагато далі на схід. І це досить значне досягнення для одного покоління політиків. Тому моє завдання полягає в тому, щоб переконатися, що ми збережемо і розвинемо це протягом наступних років. Але не можна, щоб відчай через нагальні проблеми заважав вам розвивати це бачення.